Бабуся не тільки за маму, а й за тата
Марія КУЛЬША з онуками
Сльозами горю не зарадиш
Господар Федір Васильович і за комуністичної доби, і в роки перебудови був шанованим чоловіком, мав нормальну, хоч і нелегку, роботу та пристойну зарплатню. Він працював на Сарненському заводі мостових технологічних конструкцій – стабільному підприємстві, бо мости потрібні завжди. З перебудовою завод не припинив свого існування. Та прийшла пора, і вправного газорізальника випровадили з почестями на заслужену пенсію. Дбайливий хазяїн на той час уже збудував прекрасний просторий дім, у якому з подружжям Кульшів жила донька, зять та двійко діточок. Жити б і онуками тішитися. Але почалися страшні болі в шлунку, і мусив йти в лікарню. Діагноз поставили страшний – рак. Хоча й прооперували, та біда відступила ненадовго. А тут ще й, як на те, захворіла донька Світлана. З тим самим, як вирок, діагнозом. Після операції на шлунку лікарі сказали родині, що протягне вона лише три роки. А зять виявився слабаком: кинув хвору дружину з дітками напризволяще. І весь тягар догляду за важкохворими чоловіком і донькою та маленькими внучатами звалився на плечі Марії Мусіївни. Несила було дивитися, як мучаться рідні люди. Найлютішому ворогу не побажала б таке пережити. Весною 2004 року не стало чоловіка. Менш ніж через рік пішла у сиру землю донька Світлана, залишивши сиротами 5-річну Аню і 7-річного Мішу. Хоча сама одинадцять років рятувала хворих, працюючи медсестрою у районній лікарні, її врятувати не змогли.
– Хотіла накласти на себе руки, – зізнається Марія Мусіївна. – Тільки дітки тримали мене на світі. Розуміла, що сльозами горю не зарадиш. І найперше почала клопотатися про позбавлення зятя Смицького батьківських прав, щоб оформити на сиріт опікунство. Адже відтоді, як пішов він з дому, до діток так жодного разу й не навідався. Ця бюрократична процедура затяглася майже на рік, довелося побігати за різноманітними довідками, але в клопотах забувалось горе. Господь тримає людину на світі обов’язками і турботами. Треба було щодня дітей до школи збирати, одягати, годувати і захищати.
– Ох, і хороми вибудував господар, – кажу, оглядаючи просторі затишні кімнати. – Шкода, що сам передчасно пішов з цього світу.
– Днями виповнилося чотири роки, як нас покинув, – зітхає Марія Мусіївна.
– А як Ви даєте самі раду?
– Якось даємо. Хазяйства великого не тримаю, в основному птицю. І города тільки 15 соток саджу, бо більше не оброблю. А дітей не хочеться змалку до важкої праці силувати. Вони й так мені допомагають в усьому. Коли треба чоловічих рук, мушу когось наймати.
– Я допомагаю бабусі і грядки полоти, і квіти садити, і консервувати, – хвалиться мала господинька Аня.
– А матеріально як вам живеться? Пенсія ж у Вас, напевно, невелика?
– Невелика. Але тепер наш уряд подбав про соціальний захист сиріт. Дякувати Богу, по тисячі гривень виходить на одну дитину. Та й благодійні організації, як, наприклад, “Братерство без кордонів”, та влада про нас не забувають.
Щоліта – на гостини до Франції
Третьокласниця Аня – відмінниця. А на запитання, які предмети їй більше до вподоби, перелічила майже усі, тільки почала з музики.
– З нею нема проблем, – каже Марія Мусіївна. – Сама уроки робить. Правда, інколи через поспіх може допустити помилку. А з Михайликом треба більше працювати. Але програму п’ятого класу поки що осилюю, хоча школу закінчила давно.
Цікавлюся, чим захоплюються дітки і чим заповнюють своє дозвілля. Михайлика, виявляється, тягне до церкви. Отець Василіт прихилив його серце до віри, і хлопчик прислуговує разом з іншими ровесниками. Що й не дивно: у домі одні жінки, а підлітку потрібна чоловіча рука. Відтак, бабуся спокійна, що її внук не підпаде під поганий вплив вулиці.
Балакуча Аня – то артистка. Вже співає на шкільній сцені. Мріє, коли бабуся запише її на танці. І найбільший її кумир – Настя Каменських. Від телешоу “Дві зірки” дівчинку не можна було відірвати. Дивуюся, чому тільки Каменських, а не Діана Арбеніна.
– У неї серйозний репертуар, а я люблю рок-н-рол.
У затишних кімнатах повно м’яких іграшок. І досить оригінальних. “Хто вам стільки накупляв?” – цікавлюся.
– Частину приніс Святий Миколай. А деякі за власні гроші діти купили. Бо заробили, колядуючи на Різдво, – каже Марія Мусіївна.
– А Барбі мені подарував Вадим на Восьме березня, – додає Аня.
– То ви з ним дружите?
– А чому б і ні? Ми сидимо за одною партою.
– Даєш йому списувати? – жартую.
– Та він сам майже відмінник!
Згодом пішли у хід альбоми світлин. Особливо багато фотографій з Франції. Тепер уже й неговіркий Михайлик не втримується, щоб не коментувати їх. Бо саме він вже три літа поспіль відпочиває там у багатодітній родині Анни Рансон-Терещенко. Торік запросили і його сестричку. Серед десяти дітей сімейства вони вже, як свої. Мають тут і власні ролики, й іграшки. Досхочу плавають в басейні і, як похвалився Михайлик, ганяють за білками. Адже затишний особняк господині серед лісу. Дітям там справді роздолля. Один поперед одним демонструють мені свої знання французької. От тільки забракло їх, коли мадам Анна надумала торік відвідати родину маленьких українців у Сарнах. Тим паче, що нагода трапилася – був прямий автобус, який приїхав з Рівного за відпочиваючими. Переполоху наробила ця оказія Марії Мусіївні. Як краще прийняти таку дорогу гостю із закордону? Чим почастувати? Як порозумітися? У нагоді стала сестрина внучка Катерина, яка знає французьку мову. А хлібосольством українці завжди вміють здивувати гостей: і борщиком, і домашньою ковбаскою, і вареничками. Француженка була у захваті.
Бабуся робить усе, щоб дітки не почувалися сиротами. І навіть пофарбувала сиве волосся, бо ж треба на батьківські збори до школи ходити. Воістину, бабусі й дідусі люблять онуків більше, ніж своїх дітей.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
