Мама Інна Миколаївна винесла з хати синьоокого хлопчика, який тільки прокинувся. Жінка каже, що їхній наймолодший синочок росте так, як і інші дітки. У цій родині, крім Юрка, ще виховується троє діток. Найстаршій дочці Ярославі буде дев’ять років, синові Толику – сім, другій дочці Ніні – два роки. Але зараз вся увага належить Юрчикові. У нього вже прорізалося вісім зубчиків, і зараз ще чотири ріжуться, то дитина трохи вередує. Всі їхні діти не повзали, а одразу ставали на ноги, Юрко також ще до року почав ходити. Поки тримається за стіни та меблі, а як забудеться, то й самостійно йде через кімнату.
– Нам сказали, – розповідає мама, – що наш випадок занесли у Книгу рекордів України, але ми ніякого підтвердження ще не отримували.
– Для мене, як для батька, – приєднується до розмови Володимир Вілігурський, – головне, щоб дітки були здорові і щоб на столі було що їсти. Наш Юрко, як щирий українець, любить сало. Як візьме шматочок в руку, то вже не випустить, аж поки не згризе. Магазинної ковбаси не купуємо. Діти їдять домашні харчі: м’ясо, сало, картоплю, молоко, вже з’явилися молоденька цибулька і часник. І хліб свій печемо. Як тільки купимо якихось йогуртів чи соків – дивись, як не одне дитя, то друге починає температурити або животик болить.
Поки ми розмовляли з Володимиром Костянтиновичем, Юрко ходив по дворі і впав, але не заплакав. Батько швиденько підхопив його на руки:
– Десантником буде, змалечку повинен звикати падати. Вже з добрий пуд наш синочок важить.
А старша донька Ярослава додала:
– Наш Юра вже говорить: “мама”, “ляля”, а коли хоче їсти, то просить “ам дай”.
– А те “ам”, – зітхає Володимир Вілігурський, – з кожним днем дорожчає. Не встигаєш опам’ятатися. Яке майбутнє буде у моїх дітей – не знаю. Якщо в державі буде толк, то і в дітей буде толк.
За словами Володимира Костянтиновича, багатство – річ відносна. Сьогодні є, а завтра немає. В першу чергу треба дбати про духовність. Діти змалечку повинні ходити у храм Божий. Володимир Костянтинович сам співає у церковному хорі.
***
Про волинського богатиря Юрія Вілігурського минулого року писали, напевно, всі газети України. Наш матеріал продублювали дуже багато Інтернет-видань. Тільки для влади, як районної, так і обласної, цей факт залишився непоміченим. За стільки літ в Україні народився такий козак, а влада – нічичирк. Навіть ніхто не привітав, ніби такого факту і не було. Це ще одне підтвердження їхньої байдужості. Люди добрі, та ми повинні гордитися, що на нашій волинській землі народжуються справжні богатирі.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |