«Не виставляйте нас диваками…»
Доброго дня вам, вісниківці!
Спонукала мене написати Вам стаття «Дідо Василь образився на бабу і пішов жити у… буду» під рубрикою «Диваки» («Вісник і Ко» за 20 березня ц. р.). Отож я хочу запитати Вас: «З яких пір людська гідність стала дивацтвом?»
Я прожив менше за діда Василя, тому й схиляю свою сиву голову в глибокій шані перед цим чоловіком – Чоловіком з великої букви, на таких тримається світ. Я вдячний Всевишньому, що і моє життя так склалося, як у діда Василя. Але живу я в місті. Відстояв (бо хотіли забрати все) кімнату в квартирі, яку заробив. Тому не можу ставити себе поряд з дідом Василем. Мені набагато легше. Виростив двох синів і дочку. Вивчив їх і оженив. Старший працює начальником зміни на атомній станції. Дочка – у школі. Ще менший син, якому 26 років, теж трудиться. А найрідніша люба дитина в мене – це мій внук. Я його виняньчив. Він весь характером у мій рід: статний, розумний, ласкавий і дуже лагідний.
Та щоб описати все, треба 29 років – стільки я терпів. Але є час кидати каміння і час його збирати. Я прожив чисте і красиве життя, і ні про що не шкодую. Жаль лише, що такий чоловік не дістався тій жінці, якій він був дуже потрібний. Ось пишу вам, а спогади линуть, як кінострічка. Але не виставляйте нас диваками. Ми люди із силою правди в душі, з незламним стрижнем віри в добро і справедливість. І якщо на те буде воля Божа, я ще зустріну свою половинку (та була чужа – і чужою залишилась). А для цього я живу, наповнений життям. Працюю на Рівненській АЕС, яку й будував. Мені – 56 років. Беру активну участь у роботі нашого клубу «Орхідея», тричі на тиждень відвідую танцювальний зал в палаці культури нашого міста. На роботі хороший колектив, тож і вільний час проводимо весело. Багато читаю, особливо періодики. Здоров’я вам, щастя, добра та любові!
З повагою Валентин КАРПЛЮК,
м. Кузнецовськ, Рівненська область
Шановний Валентине Гнатовичу!
Цілком згідна з Вами, що на диваках, як на трьох китах, тримається світ. Але семантичне (змістове) навантаження слова «дивак» не є негативом чи образою. Зрештою, воно багатогранне. Дивак – це той, хто поступає не так, як більшість, хто думає трохи інакше, бо на все має власне судження і здатен всупереч усталеній міщанській психології не погоджуватись з тим, що, на його думку, неморально і неприйнятно. Особисто я вважаю, що добре, коли є диваки. Вони ж бо дають «стряску» від рутини буденності, в яку втрапляють байдужі безвільні люди, що живуть за принципом «моя хата скраю...». Зрештою, дивацтво – це ліки від застою, спонука до роздумів над сенсом нашого життя-буття та активних дій. Диваки – це завжди першовідкривачі і першопроходці.
Дякую за увагу до газети.
З повагою Мирослава МАНЕЛЮК,
завідувачка відділу
морально-етичних проблем
| Comments: |
