«Грішиш з чужим чоловіком і хочеш, щоб дитина була здоровою?»
Підпис відсутній
***
Заміж вийшла ніби й не рано – у 20 років, і не «по зальоту», проте шлюбне життя було недовгим. Ще зустрічаючись з Едіком, помічала, що він не раз приходив до неї напідпитку, виправдовуючись справами, які вимагають ближчих стосунків з клієнтами. Іра підсвідомо відчувала, що цей хлопець не для сімейного життя, але коли запропонував виходити заміж, не відмовила. Якби зараз хтось запитав, чому, навіть не знайшла б, що відповісти...
Не дивно, що допікало постійне безгрошів’я, хоча намагалася підробляти й часто після опівночі засиджувалася за роботою ще й удома. Рятувало те, що добре знала бухгалтерію. Вона – з родини бухгалтерів. Покійні дідусь і тато теж були хорошими спеціалістами.
***
Якось Іра зустріла татового доброго зна-йомого, якому було цікаво знати, як вони тепер живуть. Розповіла про родину, скупо про себе. Проте навіть з того, що сказала, Андрій Іванович, мабуть, зробив певні висновки, бо десь через півтора місяця він зателефонував до її мами й попросив, аби Іра підійшла до нього на роботу. Як виявилося, він зробив їй протеже на відому й успішну фірму. І вже через тиждень Іра сиділа в кабінеті директора фірми Володимира Васильовича, куди був запрошений і головний бухгалтер – саме в його відділі вона мала працювати.
***
Додому бігла щаслива. Андрій Іванович сказав, що зарплата у неї буде непогана, проте на таку, яку їй назвали, вона не розраховувала.
Найперше Іра «справила» собі гарний гардероб, змінила зачіску, додавши ділового іміджу й не дозволяючи ніяких еротичних натяків, хоча це не заважало їй виглядати сексуально. Мала мамин смак, яка, маючи трьох дітей, завжди виглядала шикарно.
***
З директором Володимиром Васильовичем Іра зустрічалася нечасто, але щоразу чомусь ніяковіла, інтуїтивно відчуваючи його симпатію до себе. Хоча в колективі не чула, щоб про нього говорили, як про «бабника». Взагалі його сімейне життя обговорювалося дуже рідко. Хіба хтось із відділу десь бачив його з дружиною чи дітьми, яких у нього було двоє, тоді й могли потеревенити, пригадуючи ще якісь факти. Іра з тих розмов зробила висновок: стервам завжди везе, знають, якого мужика собі відхватити.
***
Одного разу під кінець робочого дня Андрій Іванович заглянув у кабінет, де працювала Іра, й попросив її віднести відповідні документи до шефа. Іра здивувалася, бо знала, що Марія Іванівна ходила з такими паперами до Володимира Васильовича.
У кабінеті зрозуміла, що це лише привід, аби зустрітися з нею віч-на-віч. Шеф і справді спочатку ознайомився з документами, зробив певні відмітки й вніс деякі корективи, але за якихось п’ятнадцять хвилин попросив секретарку, коли та збиралася додому, зробити їм чаю. Уже сидячи за журнальним столиком, він розпитував Ірину про її сина, родину. Навіть запропонував її братові роботу. А потім, дивлячись їй пильно в очі, сказав:
– Я не вмію говорити улесливих слів чи домагатися жінки, проте останнім часом ти не виходиш у мене з голови. Не знаю, може, це кохання, може, захоплення... Розумію, як ти можеш сприйняти почуте, й ні до чого тебе не примушую, проте хотів би в суботу провести з тобою час.
– Я зрозуміла, що маю стати Вашою коханкою? – так само сміливо й відверто уточнила Іра. – Ця пропозиція для мене – цілковита несподіванка і до того ж не дуже приємна... Хоча я нічого поганого не можу про Вас сказати. Як на мене, це виглядає вульгарно.
– Ірусю, давай просто зустрінемося в суботу, а там зрозуміємо, як нам бути далі. Ти не проти?
– Мені треба запитати в мами, чи зможе вона наглянути за Андрійком.
***
У суботу Іра приїхала у домовлене місце, де на неї чекав Володимир Васильович. А далі вони виїхали за межі міста, як кажуть росіяни, «в укромный уголочек». День пройшов швидко й гарно. Чи не вперше за останні чотири роки Іра розкішно відпочила. Прощаючись, вона вже називала його просто Володею і під ранок ледве заснула. Вранці Іру почало терзати сумління: яке право вона має на такі зустрічі з чужим чоловіком? З одного боку, шукала виправдань, з іншого – сама себе картала.
***
За три роки Іра з банальної коханки стала коханою жінкою. У неї вже була великогабаритна, шикарно обставлена квартира. Вона не відмовляла собі ні в чому, відпочивала на кращих курортах (частина відпустки проходила з Володею), купувала одяг у недешевих магазинах. Володя був справді щедрим, адже серед коханців такі трапляються нечасто. Іра відчувала, що з кожним днем він стає їй дорожчим. Навіть не тому, що він задаровує її подарунками, а через саме ставлення. З роками вона зрозуміла, чому в нього не склалося з дружиною. Вона відштовхнула Володю своєю вічною невдоволеністю усім і всіма та зверхністю. Його Вєра була з тих, про кого говорять: із грязі у князі. Іра жодного разу не натякнула про узаконення стосунків і не вимагала бодай чогось більшого. Одне, що пригнічувало – це часті хвороби сина. Дорогі санаторії, море – нічого не допомагало. Іра наважилася навіть на зустріч з провидицею...
***
– Що з тобою? – Володя перелякано взяв Іру під руку, коли та вийшла з двору знахарки, яку їй порекомендували відвідати.
– Нічого, – ледве вимовила жінка.
Цілу дорогу вона майже нічого не промовила.
Вдома вона вклякла біля ікони й почала щиро молитися. Так, їй було добре, але погано Володиним дітям, хоч він був уважним й люблячим батьком. Ось за що несе кару її дитина. За мамине перелюбство! Ясновидиця сказала їй про це мало не в порозі:
– Грішиш з чужим чоловіком і хочеш, щоб дитина була здоровою?
***
Наближався піст. Іра знала, що проведе його у молитвах і стримуючи себе у всьому. Треба було лише розпрощатися з Володею, зуміти йому пояснити своє рішення, яке вона однозначно не змінить: їм не можна бути разом. Навіть на роботі. Вона не хотіла бодай якихось спокус. Так, попереду знову життя на виживання, але вона має витримати, піднятися сама. «Я випрошу в Бога прощення для себе й здоров’я для дитини» – ця думка весь час гріла її серце.
***
– ... Я розумію все, але життя без тебе не уявляю. Більше того, не хотів тобі говорити про це передчасно, але як тільки діти закінчили б школу й почали своє життя, я розлучився б. Моє життя в сім’ї – заради них. Ірусю, я справді тебе люблю... – Володя не міг дібрати слів, щоб втримати кохану від такого доленосного рішення.
– Вірю. Завжди тобі вірила. Ти мучишся заради своїх дітей, я буду мучитися заради своєї. Ти мені не просто коханець...
– Залишся на роботі.
– Ні... Я не пропаду.
Олеся ХАРЧУК
| Comments: |
