На гостину – із законним чоловіком і… шефом-коханцем

Підпис відсутній

«Роззуй очі, байстря глядиш»
Міля (так звали красуню) – Славина сусідка. Разом росли, разом ходили до школи, а згодом бігали у клуб на дискотеку. Міля знала собі ціну, і тому навіть до танцю не з кожним сільським парубком йшла. Все виглядала «принца» з міста. І коли після дев’ятого класу вступила у Львівське медучилище і поринула у світ великого міста, ще більше стала перебирати кавалерами.
– Ми здогадувалися, що у Львові  Міля живе не в гуртожитку, – розповідала Слава своїй знайомій. – Згодом вона сама розказала, що їй знімає квартиру молодий одружений чоловік, який має мережу аптек по всій області. І Мілю прилаштував до себе на роботу. Одного недільного ранку вона увійшла до нашої хати, перев’язана стрічками – просити на весілля.
– А за кого ж ти йдеш, Мілю? – поцікавилася Славина мати. – Може, за свого львівського?
– Та ні, – ніяково відповіла дівчина. – За місцевого, Домчиного Михайла.
– Домчиного Михайла?! – і Слава, і її мати неабияк здивувалися: як така красуня могла виходити заміж за непоказного, на голову нижчого за неї хлопця?! Правда, він був із заможної сім’ї, проте дівчата на нього й не дивилися. Цей шлюб, про який на  церковній службі оголосив священик, став для усього села, як грім серед ясного неба.
Та вже через місяць всі зрозуміли, чому Міля так поспіхом вийшла заміж. Її животик помітно округлився, і тільки такий дурень, як Михайло, міг женитися на цій дівчині – ніхто із сільських хлопців навіть чути про Мілю не хотів, знаючи, як вона «жила» у Львові. Казали, що той бізнесмен, від якого вона завагітніла, не захотів кидати сім’ю.
Та плітки плітками, а Михайло не зводив закоханого погляду зі своєї красивої дружини. Влаштував їй «богемне» життя: Міля спала до обіду, їсти не готувала, а вечорами ходила до подружок. Коли через кілька місяців народила дівчинку, Михайловій радості не було меж. Він купив для дитини сучасне ліжечко з балдахіном, найдорожчу колясочку, а Мілі подарував золоті прикраси. Дівчинка підростала, і все більше ставала не схожою ні на Мілю, ні на Михайла. Чоловіки в компанії вже відкрито кепкували, а родина не раз натякала, що потрібно зробити аналіз ДНК. Якось увечері, коли на кухні лишилися Михайло і його батьки, зайшла неприємна розмова.
– Сину, невже не бачиш, що то не твоя дитина?! Роззуй очі, дурню, байстря глядиш! – зі злості батько аж запінився.
– Я всім доведу, що дитина моя! – гримнувши дверима, Михайло вискочив з хати.    

Дівчинка з двома татами
Ніхто, крім Михайла, не здивувався, коли аналіз ДНК показав, що маленька Вірочка не його дочка. Він з горя мало не наклав на себе руки – вчасно вийняли з петлі у хліві. Не міг повірити, що не його ця мила маленька дівчинка, яка каже, що найбільше любить тата. Як тільки дізнався про аналіз, перевіз Мілю з дитиною до її батьків. А коли зачиняв за собою двері, Вірочка з жалем запитала: «Татоцку, а коли ти плийдес?» Згодом він передумав розлучатися і не відмовився від дитини. Навіть щонеділі після церковної служби забирав із собою Вірочку, вів у магазин і купував різні солодощі та іграшки: «На, доцю, це тобі». 
А Міля не дуже переймалася Михайловими почуттями і знову зійшлася  зі своїм львівським бізнесменом, який став жити на дві сім’ї. Раз у тиждень він відвідував Мілю і свою дитину – тепер у цьому вже ніхто не сумнівався, бо називав її своєю дочкою. Разом відпочивали на морі, де він знімав Мілі шикарний будиночок і залишав її на місяць, щоб хвороблива дівчинка набралася сил.
Та найбільше село дивувало навіть не це, а те, що Міля, не соромлячись, ходила на різні оказії з… шефом-коханцем і законним чоловіком.
... – Одного літнього вечора, – каже знайомій Слава, – до мене прийшла кума. Коли провела її за хвіртку, присіла на лавочку під великою яблунею. Бачу, до Мілиних воріт під’їхала іномарка. З машини вийшов чоловік. Я одразу й не розгледіла, що то хлопець з нашого села, зек – він років два відсидів у тюрмі і недавно звільнився. Міля з ним колись шури-мури крутила. Як чую, скрипнули двері в сусідській хаті, і Міля потягнула за собою Вірочку. Дитина все пручалася, терла кулачками очі і схлипувала. Тут і Мілина мати підбігла:
– Хай вже сама гуляєш, нащо ж на ніч дитину береш? Куди, питаю, дитину сунеш?!
– Її батько он стоїть! До нього й веду! – озирнувшись, крикнула Міля і зі злістю шарпонула дитину…
Юлія ШЕВЧУК

• Нравится
•