Професор, котрий лікує… автомашини

Мало хто з автолюбителів, та й професіоналів, не опинявся в такій ситуації: машина їхала, усе було добре, а тут раптом стала, як вкопана, і не хоче зрушити з місця. Або взагалі не заводиться. Щось там сталося з постачанням на форсунки бензину чи із запалюванням, чи в електрообладнанні немає якогось контакту. Тут треба їхати, а вона, клята, стоїть, хоч плач. Звісно, треба їхати на діагностику. І, звичайно ж, кожен автолюбитель у Луцьку, та й на Волині загалом знає, що кращого спеціаліста у цій галузі за Володимира Лисюка на «Волиньавто» немає.

Тому й не дивно, що завжди до нього чималенька черга. Бо кожен знає: Зять (так тепло з гумором називають ще професора діагностики Лисюка) швидко визначить поломку і усуне її. Його вміння, досвід визначаються не лише 32-ма роками роботи у діагностиці автомашин, а й інтуїцією.
– Іноді по звуку двигуна можу визначити поломку, – каже Володимир Лисюк. – А деколи, якщо й він не працює, якось інтуїтивно пальці знаходять «хворе» місце.
Звичайно, у пригоді стає і солідна технічна «швидка допомога»: набір електронних засобів, комп’ютер. До «Мерседеса» останньої модифікації з голими руками не вельми підступиш, треба мати і, так би мовити, дальнобійну технічну артилерію. Але й вона без мудрих мізків ніц не варта.
Так щодня їдуть до Лисюка авто за авто, і витягується чималенька «колєйка». Не встиг сьогодні, приїхав завтра, бо більшість хочуть потрапити до Зятя. Щодня він обслуговує по 7-8 автомобілів з поломками різної складності. Якщо підрахувати, скільки виходить за рік, а потім помножити на 32, то отримаємо кількість у 60 тисяч машин. Нічого собі колона вишикувалася б! До Києва, може, й не дістала б, а от до Житомира – точно.

У характері і роботі Володимира Лисюка підкупляють виваженість і спокійна вдача. Ніхто його не бачив метушливим, нервовим. До клієнтів ставиться з повагою. Тих, хто “наїжджає”, вміє поставити на місце.
До речі, як не намагався дізнатися, звідки походить псевдо Зять, ніхто не знає. Гадаю, саме час його замінити на інше: Сват. Чому? А тому, що кілька років тому Лисюк став сватом генерального директора “Волиньавто” Юрія Корольчука. Отак собі породичалися лис із королем. До речі, обидва заядлі мисливці й рибалки.
Проте зі зміною статусу нічого в житті і роботі Лисюка не змінилося. Не пішов він на тепліше і хлібніше місце, хоч, звичайно, міг би. Просто він любить свою роботу, живе нею.
– Йому під силу відкрити й свою майстерню, – розмірковує Юрій Степанович Корольчук. – Має ж золоті руки. Найбільше його ціную за патріотизм у ставленні до фірми, своєї справи. У нього клієнтура така, що не кожен лікар має стільки пацієнтів. Майстер є майстер.
Воно воістину так. Тут нічого додати.
Євген Хотимчук,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

• Нравится
•