У Володимирці оновилася старовинна ікона

У Володимирці нам відразу показали будинок Столярчуків. Саме у їхній хаті у перший день посту почала оновлюватися ікона, якій, за попередніми відомостями, понад триста років, і тепер про  цю подію поширилося багато чуток, які докотилися аж до Луцька.

Житель містечка Володимирець Рівненської області 51-річний Леонід Кушнір в молодості хотів бути священиком, але не склалося. Коли прийшов з армії, то збирався вступати до духовної семінарії, але через кілька днів помер його батько. Довелося йти працювати на місцевий склозавод. Зате сім двоюрідних братів по маминій лінії стали священиками, п’ятеро з них мають свої парафії у нас на Волині, один служить у Канаді, а ще один – у Києві.
– Любов до Бога нам привила мамина мама, – розповідає Леонід Іванович. – Баба Наталія (нині покійна) нас навчила молитися. Вона прожила на світі 92 роки. Ще у 1936-му тоді бабі лікарі сказали, що вона довго не проживе, бо в неї хворе серце. Та вона народила шестеро дітей і пережила всіх тих медиків, які їй поставили такий діагноз.
У радянські атеїстичні часи Леонід Кушнір прислуговував у Свято-Успенській церкві. На початку 1980-х років певний час був церковним старостою. Якось з отцем Петром вони піднімалися на другий поверх храму на церковні хори.
– Я звернув увагу на цю старовинну ікону, – згадує мій співрозмовник. – Вона лежала серед церковного начиння, яке відслужило своє. Його палити і викидати не можна. То все виносять на гору. Чомусь саме ця ікона впала мені у вічі. Зображення на ній було тьмяне, аж  зеленкувате. Я взяв її у руки, а отець Петро сказав: “Якщо ікона вам подобається, то я благословляю, беріть до себе в хату”. Ми навіть не знали, як вона називається. Бо на ній нічого не було видно.
Таким чином цей образ потрапив до Леоніда Івановича ще десь у 1982 році. Він вже точної дати не пам’ятає:
– Я її поставив у серванті. Моя мама тоді ще жила в селі Великі Цепцевичі. Тільки приїде до мене, то все дивиться на ту ікону. Тоді я сказав: “Мамо, забирайте її собі, нехай вона буде у вас”. Коли отримав квартиру, то мама із села переїхала в ту хату, де я до того жив. Тож ікона повернулася у Володимирець. Чотири роки тому згоріла та хатина, але майно ми встигли врятувати. Ікону перенесли до моєї сестри Євгенії Столярчук, в якої зараз живе мама.
– Коли минулого року отець Василь приходив освячувати хату, – приєднується до нашої розмови безпосередній свідок оновлення ікони Євгенія Іванівна Столярчук, – то ми його просили: “Батюшко, подивіться цю ікону, скажіть, хто на ній зображений, щоб знати, до кого ми молимося”. Але нічого не вдалося розгледіти. У понеділок, 10 березня, ми з чоловіком поправляли карнизи, і він звернув увагу, що на іконі стало добре видно лики, а весь образ посвітлішав. Тьмяна позолота стала яскравою. Ще зранку ми чули якийсь шурхіт. Думали, що це від перепаду температури покриття на іконі осипається. Помолилися. Ікона ще більше оновилася. Розпо-віли про це диво мамі. Стали людям розповідати, і до хати почалося паломництво. А через чотири дні ікону віддали у храм.
Заходимо у капличку, де йде служба Божа. Автобусом приїхали паломники з Нової Рафалівки. В центрі на кіоті – ікона, на ній зберігся напис “1683”. Але визначити точний вік зможуть тільки фахівці. Коли дивитися на цей образ, то аж не віриться, що кілька тижнів тому на ньому не було видно майже нічого.

– Господь творить свої чудеса, – розповідає настоятель храму преподобної мучениці Анастасії Римлянки отець Василь Парчук. – Ми маємо милість Божу, котра посилається нам через святу ікону. Вона давня, написана на дошці. Коли образ оновився, я визначив, що це Почаївська ікона Божої Матері у вогняному стовпі. 
Ця подія увійде в історію Сарненсько-Поліської єпархії. Люди з благоговінням приходять до ікони, щоб помолитися і прикластися.
За словами священика, це диво настільки надихнуло прихожан, що вже не треба думати про охорону ікони – біля неї постійно знаходяться люди. Зранку правиться молебень до Богородиці. Увечері та вночі читають акафіст і псалтир – молитва перед іконою не переривається. Вже їдуть паломники з ближніх сіл. Навіть були із сусідньої Білорусі.  Це знак Божий, який саме в піст нагадує християнам про оновлення і очищення душі.
Зараз служба Божа відбувається у тимчасовій капличці. За сприяння та з ініціативи місцевого бізнесмена закладено новий храм. Леонід Кушнір зізнався, що постійно купує лотерею “Лото-забава”, хоче виграти джек-пот, і тоді на ті гроші завершить будівництво церкви.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО   

• Нравится
•