Чужі люди побраталися… зміїною отрутою
На могилу час від часу навідується рятівник Анатолій ЛЯХОВИЧ
Того сонячного липневого дня третьокласник Коля Джурин разом зі своїм старшим братом Васею та сусідським однолітком Дімою пішли в ліс по гриби. Вася, який прошкував попереду, застеріг: “Хлопці, обережно, он під кущем осине гніздо”. Колі дуже захотілося хоч краєчком ока глянути на оригінальну “хатку” комах, і він почав палицею ворушити пошерхлу траву, в якій виднілося гніздо. Раптом хлопчина відчув різкий біль у гомілці. “Ой, здається, мене оса вжалила!” – встигнув вигукнути. І тут Вася та Діма побачили біля ніг малого… довжелезну червонувату змію. Вася вхопив братика за руку і різко рвонув до себе. Пробігли метрів сорок і, захекані, зупинилися. По гомілці у Колі текла кров, нога починала синіти і пухнути. Вася одразу здогадався: Колю вкусила змія. Найперше перев’язали ногу під коліном. А потім Вася чимдуж побіг до села, аби дорослі прийшли на поміч.
Та дорогою зустрів юнака у військовій формі. Солдат дійсної строкової служби Анатолій Ляхович повертався з тимчасового звільнення у розташування військової частини, яка дислокувалася неподалік в одному з лісових урочищ. На щастя, він був фельдшером, тож дізнавшись про біду, поквапився допомогти потерпілому. Насамперед звелів тому лягти на землю і, припавши губами до рани, почав висмоктувати, щоразу спльовуючи смертельну зміїну отруту. Відтак, на руках відніс хлопчину до дороги, зупинив попутну автомашину і поїхав у райцентр. В лікарні Колі зробили ін’єкцію, а солдату подякували за надану першу медичну допомогу. Звісно, потерпілого залишили у шпиталі, а його рятівник поспішив до автобусної зупинки, та раптом відчув, що втрачає свідомість. Як згодом з’ясувалося, через дірку у зубі отрута просочилася в його організм.
Вже замовили цинкову труну
Кілька днів солдат пролежав у райлікарні. Стан його здоров’я постійно погіршувався. Терміново перевезли у військовий госпіталь у Стрий, а згодом – у Львів. Численні консиліуми досвідчених медиків, у тому числі і професорів з Києва та навіть Москви, не давали бажаного результату: життя юнака згасало, наче воскова свічка. Казали, що вже й замовили цинкову труну…
Що цікаво, весь час біля важкохворого Анатолія у лікарнях була поруч мати Колі Джурина Марія Миколаївна. Вона палко молилася, благала Всевишнього не забирати з білого світу молоде життя. І сталося диво: Толя почав одужувати! Боже покровительство і відчайдушні зусилля лікарів поставили хлопця на ноги. Смертельна недуга відступила!
Після того випадку між Анатолієм Ляховичем і сім’єю Джуринів зав’язалася міцна дружба. Зрештою, дружба – не те слово: Толя став для Івана Миколайовича і Марії Миколаївни наче рідним сином, а для Колі та Васі – братом. До речі, коли він після демобілізації і навчання у медінституті вирішив одружитися, то бояром-дружбою на весіллі був саме Коля Джурин. Той, якого він врятував від укусу змії і з яким, хай це і видається дивним та, мабуть, недоречним, смертельна отрута поріднила-побратала. Коли ж настав час і Миколі створити сім’ю, то на його весіллі Анатолій з дружиною були найпочеснішими гостями. Більше того, навіть свого новонародженого синочка Микола назвав Анатолієм – на честь рятівника.
Все було гаразд. І враз почалася чорна смуга трагічних подій.
Пережив операцію в Москві, а загинув біля рідного села
Цікаво простежити подальшу долю героїв. Ляхович закінчив медінститут і донині працює хірургом у рідному місті Томашполі на Вінниччині. Микола Джурин тривалий час служив в армії прапорщиком. Разом з дружиною Марією виростив і виховав двох синів. Потім захворів, йому зробили операцію в Москві (казали, мав злоякісну пухлину в горлі). Лікувався в Польщі. А 12 жовтня 1993 року, коли повертався додому з Варшави, за п’ять кілометрів від його рідного села трапилася жахлива дорожньо-транспортна аварія: лобове зіткнення двох легкових автомобілів. За кермом одного з них був Микола. Травма, яку він отримав, виявилася смертельною. Навіть його рятівник Анатолій не зміг би допомогти…
За чотири роки перед тим померла Миколина мати – Марія Миколаївна. Звичайно, Анатолій був на похороні. Рівно за три місяці перед тим, як загинув Микола, не стало і його батька – Івана Миколайовича. Нема вже на світі і брата Василя. Того самого, який був свідком прикрої пригоди. Поховали його десь аж у далекому Сибіру. А ось кілька років тому трагічно, як і батько, загинув і Миколин другий син – також Микола (отруївся випарами токсичного газу). Звичайно, поховали його поруч з батьком. На спільній могилі обох Джуринів височить мармурова стела, на якій викарбувано портрети і прізвища Миколи Івановича і… Марії, його дружини. Подібні надмогильні пам’ятники не рідкість: ще живими люди дбають про вшанування своєї ж пам’яті. Марія Джурин ще жива, мешкає разом із сином Анатолієм у Коломиї, звідки родом.
Ляхович час від часу навідується у Ціневу, аби поклонитися прахові не чужих йому людей.
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
| Comments: |
