«Якщо не буде ускладнень, через рік чоловік ходитиме»
– Якогось неймовірного болю не відчув. Злякався лише, побачивши, що стопа тримається на маленькому клаптику шкіри: “Господи, невже я скалічів у 29 років!” Одразу ж подзвонив дружині, – розповідає Володимир. – На моє щастя, сусіди-пенсіонери були вдома, і коли я покликав їх, одразу ж прибігли. Не злякалися, не запанікували, без метушні поклали на покривало і занесли до машини. Біль так само не турбував, я ж думав лише про те, щоб ще більше не пошкодити ногу, бо дорога була дуже погана. За сорок хвилин ми прибули до лікарні, де на мене вже чекали.
– Нам із травмпункту повідомили, що привезли важкого хворого, – розповідає хірург травматологічного відділення Хмельницької міської лікарні Микола Ліповський. – Дійсно, пацієнт поступив до нас майже з повним травматичним відривом лівої гомілки. Після огляду виявилося, що нога ледь тримається на клаптику шкіри. Були перерізані кістки, пошкоджені судини, нерви, сухожилля. Крім того, чоловік втратив багато крові, майже півтора літра, і знаходився у шоковому стані, через що болю майже не відчував. Хоча тут велике значення має ще й психіка, стан нервової системи, адже біль – це поняття індивідуальне. Один притисне палець і буде криком кричати, а цьому практично відірвало ногу, і він увесь час був при свідомості, спокійний, контактний, що дало нам змогу з’ясувати, за яких обставин це сталося.
Промили рану, на судини наклали кліпси – малотравматичні зажими для зупинення кровотечі, джгут, співставили кістки, щоб уникнути додаткової травматизації, встановили апарат Єлізарова. Це був перший етап операції, який провели хірурги-травматологи Віктор Жуков, Богдан Зембіцький і я. Потім до роботи приступила друга бригада, завданням якої було відновлення цілісності судин, нервів та сухожилків. Над цим працювали Дмитро Сидоренко і Володимир Напольський.
– Володимир потрапив на операційний стіл через півтори години після отримання травми, – продовжує розповідь Дмитро Сидоренко.
– Стопа на той час була уже прохолодна. Ми з колегою відновили пошкоджену артерію, нерв, усі м’язи. У нас взагалі рідко роблять операції з реімплантації (відновлення живлення сегмента кінцівки), а таку серйозну провели вперше. До того ж, виникали деякі труднощі: коли перший раз зшили судину, вона затромбувалася, і кров через згусток не проходила, тому через годину ми змушені були все розшити, видалити тромб і починати роботу спочатку. А наприкінці операції погасло світло, і хвилин сорок ми працювали при світлі ліхтарів, одягнених на голову. Всього оперція тривала п’ять годин.
На п’ятий день Володя вже рухав пальцями.
«Ніхто не гарантував, що все пройде добре»
Хоча такі операції хмельницькі хірурги виконують уже впродовж 3-4 років, однак подібна операція на такому рівні була проведена вперше.
Як стверджують лікарі, у Володі нога вже фактично відновилася, і через півроку він буде ходити. Але щоб повністю функціонувала, потрібен рік. Відновлено кровопостачання, а дрібні судини ще не проросли, тому зрощення буде довшим, ніж при банальному переломі. І з апаратом Єлізарова йому доведеться ходити не менш ніж півроку. А потім – масаж, лікувальна фізкультура, фізпроцедури, електроміостимуляція... Усе для того, щоб м’язи відновили свою силу.
– Якщо не виникне вторинних ускладнень, через рік Володя буде вільно ходити, – запевняють лікарі.
Навіть у передових клініках цього не гарантують, кажуть лікарі, адже все залежить від обставин, організму, від віку пацієнта.
– Рана була велика, брудна, – пояснює Микола Ліповський. – І хоча ми зробили все можливе, а для лікування застосовуємо найсучасніші медикаменти, та життя показує, що не завжди можемо застрахуватися від ускладнень. Кожна людина – індивідуум, кожен організм має свої захисні сили, свій імунітет, і якщо він достатній – ускладнення мінімальні або й взагалі може не бути. Якщо ж ослаблений, можуть виникнути серйозні проблеми. Найважчий період уже минув. Адже для того, щоб нога відновила кровообіг, тобто “ожила”, потрібен тиждень.
– Передчуття біди не було, – згадує Володя. – Були погані сни, але я думав, що вони стосуються сестри, яка перед тим прооперувалася. Взагалі настрій зараз хороший, він і мусить бути таким, адже якщо лікарі стільки зробили для мене, то я мушу не “підкачати”. Я безмежно вдячний лікарям, а ще дякую родичам, співробітникам з МАУПу, де працюю завідувачем одного з відділень, і студентам, які зібрали кошти на лікування.
Лариса ШАНДОВСЬКА
Фото автора
Comments: |