Донька мріє знайти тата-грека
Підпис відсутній
Винаймав квартиру для... дружини
…Після закінчення школи Ліза поїхала до тітки у далекий Псков – вона не мала своїх дітей і рада була допомогти племінниці. До інституту дівчина вступила без проблем (Ліза була розумною і старанною), і одразу ж поринула у вир науки. Її не цікавило нічого, окрім книг, а тому не одразу й помітила зацікавлені погляди чорнявого юнака. Лише коли той став пригощати її цукерками, запрошувати у театр, дарувати її улюблені ромашки, тоді Ліза зрозуміла, що поряд красивий молодий чоловік. І серце дівчини здригнулось, душа потягнулася назустріч. Ліза закохалася по самі вуха. Вона вже не уявляла свого життя без Іларіона. Хлопець був на два роки старший, вчився на п’ятому курсі і мав серйозні наміри щодо Лізи. А оскільки до всього ще й започаткував свій бізнес, то дівчина переконалася, що юнак перспективний і беручкий. А головне, красивий, добрий і уважний. Коли запрошував до машини, обов’язково на сидіння клав красиву гаптовану подушечку, ніколи не приходив до неї без квітів і солодощів, а у день її народження запросив у кафе, де не було більше нікого, тільки вони удвох і море квітів…
Їхній красивий роман тривав чотири роки, доки вони вирішили одружитися – чорнявий високий грек і тендітна україночка. Ліза написала батькам. Ті не були проти, але й великого захоплення не виявили. Несподіванкою для Лізи стало те, що Іларіон запропонував жити у громадянському шлюбі, але дівчина надто кохала свого грека, щоб звернути увагу на таку дрібницю. І він також її обожнював.
Перспективний юнак незабаром став крутим босом, власником прибуткового підприємства. Свою громадянську дружину зробив співвласницею, оформивши на неї 20% акцій. Між подружжям було повне розуміння і гармонія. Лише одна обставина за сім років їхнього життя засмутила Лізу: коли у Росію приїхали батьки Іларіона, він винайняв для неї іншу квартиру, поселив її там і строго-настрого заборонив зустрічатися з ними. Вона бачила батьків лише з вікна своєї нової квартири і дуже переживала через це. Однак Іларіон лагідно заспокоював дружину, мовляв, греки не люблять росіян. І марно було їм доводити, що Ліза українка, а не росіянка.
На сьомому році їхнього спільного життя Ліза завагітніла і з деяким острахом повідомила про це чоловіку. А той від радості не знав, що діяти. Носив дружину на руках по кімнаті, гойдав її, як малу дитину, цілував, наспівував якісь свої грецькі мелодії. І Ліза зрозуміла, що ця дитина бажана для нього так само, як і для неї.
Народжувала біля матері у селі
Народжувати Ліза вирішила в Україні. Іларіон усіляко відмовляв її від цього, та врешті погодився, бо ж розумів, що насправді дружині буде набагато легше, коли мама їй допоможе доглянути маля.
З народженням Настусі розпочався новий період у житті жінки. Вона ніколи не запрошувала Іларіона до себе у село, соромилась “глушини”, як вона називала місця, де народилася. Мама ж раділа, що донька біля неї – у господарстві було три корови, сама ж вона уже нездужала, а тому старалася усіляко затримати доньку біля себе надовше.
Так місяці переросли у роки. Ліза доглянула до смерті маму, а мала Настя підростала, перетворюючись у маленьку копію Іларіона, який навіть не бачив доньки. Вони спілкувались між собою по телефону, але Ліза ніяк не могла наважитись запросити чоловіка до себе у село. А тому у розриві їхніх стосунків відчуває і свою вину. Але чому він сам просто не приїхав до дружини і доньки?
Декілька років тому хороша подруга Лізи із Пскова написала їй у листі, що зустріла Іларіона з молодою жінкою, а попереду них біг маленький хлопчик. Безумовно, в Іларіона є інша сім’я, а тому ця історія поставила крапку у їхніх стосунках: втручатися у чужу сім’ю Ліза не посміла б ні за яких обставин.
Важка хвороба доньки не зломила цю мужню жінку, проте й тоді вона не звернулась до Іларіона по допомогу. Вона сама несе свій хрест і не жаліється. Усю себе присвятила вихованню і лікуванню Насті. Коли Настуся підросла, мама, нічого не приховуючи, розповіла їй. Донька, не по роках мудра дитина, усе зрозуміла, от тільки ніяк не може змиритися з тим, що тато її ніколи навіть не бачив і, мабуть, не хоче бачити. Хоча мама каже, що вона дуже схожа на нього, просто копія.
…Хворі з палати зі співчуттям дивилися на Настю. Один потай змахував непрошену сльозу, другий заспокоював і втішав дівчину, третій давав пораду. Вони сиділи поряд, мама і донька, схилившись одна до одної. Ось так вони і йдуть по життю, підтримуючи одна одну. Хтось запропонував написати листа на передачу “Чекай мене”. Мама відповіла: “Настя уже майже доросла, ще трішки нехай зачекає, і робить так, як вважає за потрібне”. А Настя, усміхнувшись, промовила: “Обов’язково напишу! Мамочко, я ж так хочу татка!”
Людмила Наумова,
Рівненська область
| Comments: |
