Відкрили труну – рука в покійника… згиналася
Минулої неділі у селі Вільхівка, що в Рожнятівському районі, відбувся незвичний похорон. Його інтрига полягала в тому, що перед самим початком дехто з присутніх піддав сумніву… смерть небіжчика.
Кілька останніх років 60-літній Ігор М. проживав в одному із сіл Брянської області Російської Федерації. Досить довго хворів на білокрів’я. Коли відчув, що помиратиме, заповів дружині Зінаїді (з нею перебував у другому шлюбі), аби перевезла і поховала його у рідній Вільхівці. Та терміново повідомила про це його молодшу сестру Ірину, яка разом з Ігоревим сином від першого шлюбу Віталієм негайно виїхала у Брянськ, але, на превеликий жаль, застали брата і батька вже мертвим…
Через два дні, оформивши відповідні документи на безперешкодний перетин державного кордону, повезли замовленим автотранспортом труну з тілом покійного в Україну. Додому дісталися у суботу після обіду. Як і годиться, домовину, щоправда, так і закриту, занесли до хати, поклали під образами на стіл, запалили свічки. На так звані світилки (посиденьки біля померлого) зійшлося чимало односельчан. Плакали, побивалися старенька мати, прикута тяжкою недугою до ліжка, молодша сестра Ірина та брат Іван, рідний син (вищезгадана Зінаїда за станом здоров’я не змогла бути присутня на похороні). Увечері хтось запропонував відкрити (до речі, чомусь не цинкову, а дерев’яну) труну, аби подивитися на померлого, але згодом зійшлися на тому, що так зроблять перед самим початком похорону.
…Коли з домовини зняли віко, багато хто з присутніх здивувався виразу обличчя небіжчика: наче в живої людини! Доторкнулися до руки, але вона хоч була холодною, та не закляклою: і пальці, і рука в лікті… згиналися! Тоді й вирішили викликати лікарів. Невдовзі прибула карета швидкої медичної допомоги.
Після того, як шляхом прослуховування пульсу і виконання інших у таких випадках обов’язкових процедур зовнішнього огляду тіла було отримано негативні результати діагностування, місцеві ескулапи констатували смерть обстежуваного. Відтак, священик відправив панахиду за упокій душі, і померлого поховали на сільському цвинтарі.
Отож, бажаного дива не сталося: покійник не ожив. А стосовно неприродного для мерців виразу обличчя і здатності у такому випадку вільно жестикулювати руками, то цю загадку Ігор М. забрав із собою в могилу так і не розгаданою…
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
| Comments: |
