Щоб не втратити Україну, українців морили голодом
Підпис відсутній
1929 рік – це не 1933!
Олег Качмарський факт голоду визнає. Але не хоче визнавати причин і кількість загиблих. А ще його дуже обурюює те, що за невизнання факту голодомору доведеться нести відповідальність. За його словами, «истинного историка определяет прежде всего беспристрастный поиск истины», і тому він рекомендує «анализировать, сопоставлять, самостоятельно мыслить и делать собственные выводы». Рекомендація дуже хороша, якби він сам їй слідував. А цей «історик» пропонує, як уже згадувалося, звернутися до роботи Таугера, який, як пише рівнянин, дослідив, що «главными причинами голода стал, во-первых, крайне плохой урожай 1932 года…» Цікаво, чи бачив він цю працю американця особисто, чи лише чув про неї? Але «історику за освітою» не годилося б, перепрошую, говорити про одні роки, а посилатися на працю, в якій досліджені зовсім інші. Шановний пане Олеже, знайдіть роботу Таугера й уважно її перечитайте, і ви зрозумієте, що у ній йдеться про голод 1928-29 років!
Дивно, що й тижневик «2000», не задумуючись, підхопив ідею «історика» і почав доводити, що на початку 30-х років голодомору в Україні не було, бо «голод 1928-1929 гг. в Украине грянул в третий раз за 7 лет по причине природных катаклизмов и стал самым крайним проявлением более масштабного продовольственного кризиса, поразившего большую часть страны». Праця американця чимала й фундаментальна, та на ній ми не будемо зупинятися (хоча до цього автора можна поставити безліч запитань). У дослідженні нема бодай одного слова(!!!) про роки голодомору, а саме 1932-1933! Таугер чітко пише: «Мои исследования голода в Украине в 1928-1929 гг. показывают…»
Так само рівненський «історик» у своєму листі не наводить жодного факту, підтвердженого дослідниками, очевидцями чи документально, який би свідчив, що голод не був спровокований Кремлем. Дивно, що «історики», які захищають комуністичний режим, зовсім не знайомі з працями його творців. На ІІІ Всеукраїнській конференції КП(б)У в липні 1932 року, коли в Україні люди гинули сотнями тисяч у день(!), а не десятками тисяч, як це було на початку 20-х років на Поволжі, Каганович доповідав: «В первую очередь следует сосредоточить силы на успешном проведении уборки и полном выполнении хлебозаготовительного плана. Эти две хозяйственные кампании имеют огромное значение не только для Украины, но и для всего СССР. В нашем общем хлебозаготовительном плане Украина занимает большое место. Обеспечение успешного плана хлебозаготовок на Украине в значительной мере определяет успешность выполнения плана хлебозаготовок по всему СССР”.
А один із соратників Сталіна, керівник чекістів в Україні Балицький, у виступі на XII з’їзді КП(б)У в 1934 році сказав: «Успехи ощутимы здесь у нас на Украине не только потому, что Украина является страной хлеба, свеклы, металла, угля, руды и имеет огромное значение в хозяйственной и политической жизни страны, но также и потому, что в течение второй половины 1931 и в 1932 году были допущены глубокие прорывы не только в области сельского хозяйства, но также и в области промышленности...»
Землю, вкриту трупами, називали «зразковою квітучою країною»
Хто з них бодай словом обмовився про якісь проблеми на селі, неврожай чи голод? Більшовики будували свій жахливий соціалізм, і не важливо, якою ціною.
Найголовнішим завданням для «пролетарія» було приборкання українців, які за своїм характером – приватні господарі (85 відсотків населення в Україні були селянами, і більш ніж російські прив’язані до клаптика землі, до своєї власності, яку так ненавидять комуністи). Недарма наступник Леніна товариш Сталін розхвилювався, коли почав наступ на Україну: «Дела на Украине из рук вон плохи… Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике как Украина… Мы можем потерять Украину» (Лист Кагановичу, 1932 рік). Внутрішні війська і міліція забороняли селянам виїжджати за межі України, а також не дозволялось ввозити продукти з Росії (на це потрібен був спецдозвіл). Так само для зарубіжних журналістів мусово було мати дозвіл відвідувати Україну. (Справді, у 1928-29 роках цього не було. Навпаки, влада закликала допомогти голодуючим).
Коли люди вмирали по всій Східній Україні, у пресі рясніли публікації, подібні до цієї: «...Радянська Україна невід’ємна складова частина великого СРСР, більшовицькими темпами перетворюється на зразкову квітучу країну».
Невже заради «щасливого майбутнього» у серпні 1932 року в Москві приймали Закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і радгоспів та посиленні громадської (соціалістичної) власності» (названий в народі «законом про колоски»), який дозволяв «применять в качестве меры судебной репрессии за хищение (воровство) колхозного и кооперативного имущества высшую меру социальной защиты – расстрел с конфискацией всего имущества и с заменой при смягчающих обстоятельствах лишением свободы на срок не ниже 10 лет с конфискацией всего имущества»?!
Подібними законами, винищуючи мільйони людей, Кремль вирішував проблему покриття іноземних кредитів на закупівлю імпортного промислового обладнання та «українське питання». Крім законів та директив, страшним тягарем на селян лягали податки: треба було платити 100 карбованців у рік за одну корову і здавати державі 175 літрів молока. У такій пропорції накладали податки на все, що було у господарках. Хто вчасно не платив, тому їх подвоювали, а наступного разу потроювали. Якщо селянин не міг платити податки, майно конфісковувалось. Це було загальним явищем по всій Україні!
Українських селян таки виморили голодом, залякали, заможних вивезли «по Сибірах», і 1933 року Каганович відрапортував Сталіну: «Дорогой т. Сталин, Вы спрашивали, какое оперативное задание мы дали переселенческому комитету на 1933 г. Мы дали ему задание организовать переселение к началу 1934 г. на Украину (степь, 15-20 тисяч семейств)». А наступного, 1934 року, виходять вказівки на кшталт цієї: «Изъять из сельсоветов книги смертей за 1933 год по всем без исключения сельсоветам, а за 1932 по списку, сообщенному Управлением Народно-Хозяйственного Учета. Изъятые от сельсоветов книги передать на хранение в секретном порядке при райисполкомах» (таємна директива Одеського виконкому, 13 квітня 1934 рік).
Фактів і документів, які підтверджують злочинний комуністичний режим і сплановане вимирання українського народу, – безліч. Перепрошую, але які мізки треба мати для «анализа и сопоставления», щоб цього не зрозуміти?
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
