Кактус зацвів… бісером,

Наталю Микитюк з Іванич, що на Волині, знають діти різного віку не тільки з її рідного селища, але й з навколишніх сіл. Приходять до неї в гурток і хлопчаки з місцевого інтернату. І так старанно переймають її науку, що керівник гуртка бісероплетіння Іваничівського будинку дитячої та юнацької творчості ні разу не пошкодувала, що віддала вже цьому закладу 15 років життя.

Потрошать старі телевізори, щоб знайти дріт

Чим вона тільки не займалася. Макраме, в’язанням, вишивкою… Останні п’ять років експериментує з бісером. Та так вдало, що роботи гуртка бісероплетіння, яким Наталія Михайлівна керує в Іваничівському будинку дитячої та юнацької творчості, виборювали першість навіть на всеукраїнських конкурсах. Ось і того дня, коли ми сюди завітали, діти старанно працювали над колективною роботою – викладали з бісеринок картину “Підводний світ”. Також для виставки.
Наталя Микитюк – самоучка. Власним розумом, силами, старанням вона навчилася виробляти з бісеру справжні дива.
– Це така робота, за допомогою якої можна творити, придумувати щось своє, постійно вдосконалюючись, – каже наставниця малечі. – Мабуть, тому й цікавляться бісероплетінням не тільки семирічні дівчатка, але й старші хлопчаки. І мені приємно, що діти після уроків у школі не вештаються вулицями, а поспішають до нас, щоб щось навчитися. Адже в майбутньому їм це пригодиться. Звісно, без згоди батьків діти сюди не ходять. Адже це захоплення – додаткові фінансові витрати. І якщо колись ми закуповували бісер по дрібці, то тепер – кілограмами. Для виставок купуємо його за кошти будинку. Для робіт, які згодом діти забирають додому, купують матеріал батьки. А от з дротами, на які нанизуємо ці намистинки, складніше. Метр на ринку коштує дві гривні. А щоб виготовити, скажімо, якесь дерево чи букет квітів, знаєте скільки його треба?! Отож не відмовляємося від допомоги. Бо знаючи про наше захоплення, деякі іваничівці приносять нам дріт зі старої, нікому не потрібної побутової техніки, зокрема з телевізорів.

У платті  з намистинок відчуваєш себе королевою!

Приїжджають в гурток у райцентр і дівчатка з навколишніх сіл. Вчителька ними гордиться, коли вони придумують щось оригінальне. Схвально Наталія Михайлівна відгукується про свою колишню вихованку Оленку Кислюк. Дівчина настільки захопилася бісероплетінням, що організовувала вже свої персональні виставки. Її роботи дійсно вражають красою, витонченістю.
– Діти вже з першого заняття можуть понести додому щось гарненьке, виготовлене своїми руками, – продовжує майстриня. – Бо що таке бісероплетіння? Це техніка, де бісеринки нанизуються на дріт й за допомогою ланцюжків скріплюються, перетворюючись у намисто чи браслет, у вазон з  квітами, у бісерне пасхальне яйце. А нещодавно діти зробили такі гарні фіалки у горщику! Або кактус… Він у них зацвів бісерними квітками. А які вони роблять деревця… Чохли на мобільні телефони… Хоча в усьому потрібно мати смак. Бо яким буде виріб, залежить від підібраного за розмірами і кольором бісеру. Як для мене, то найкращий – чеський.
– Нині все більше використовують його у легкій промисловості…
–  Так. Згадайте, ще кілька років тому не було навіть таких книжок, щоб щось навчитися. А тепер мій чоловік їде із заробітків і везе мені довідники з бісероплетіння. А щодо використання цього матеріалу в одязі, то і справді нині модним стало оздоблювати бісером не тільки плаття чи костюми, а й навіть хутряні вироби, сумочки зі шкіри і взуття. Воно додає витонченості, нарядності.
– А що плануєте робити далі?
– Займатися улюбленою справою. Хто не навчився цьому ремеслу, раджу спробувати. Я переконалась на собі, що бісероплетіння заспокоює людину, додає настрою. При такій роботі людина взагалі перестає нервуватись. А от у планах – навчитись вишивати по бісерному полотну. Це дуже клопітка робота. Тепер вже роблять бісерні кофтини, навіть плаття. Настільки гарні роботи, що очей не відірвати. У такому виробі жінка дійсно почувається королевою!
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•