Тайгову красуню-незнайомку через вісім років знайшов… у Карпатах

Підпис відсутній

***

Дівчата на курсі Ромку запримітили одразу: мало того, що вдався вродою й статурою, ще й вмів до кожного знайти підхід. Навчання йому теж давалося легко, і завжди у нього водилися гроші. Хоч він був не з бідної сім’ї, проте й сам вмів заробити. А одногрупниці Алла й Марина просто сохли за ним. Рома мило до них (і не тільки) міг позалицятися, але серйозних стосунків ні з ким не зав’язував. Все сміявся:
– Мені на базарі у Франківську циганка сказала, що свою долю зустріну далеко від дому в дрімучих лісах. Так що моя Мавка десь ще бродить по хащах, – не раз жартував цей веселий галичанин. – Тільки де ще є ті ліси дрімучі, окрім наших Карпат.
– Поїдемо на Байкал на практику, там у тайзі і знайдеш свою Мавку, – підсміювався над ним його друг. – Але я б від Алки ніколи не відмовився, якби вона так за мною упадала, дівка – ого-го! Колись ще шкодуватимеш...

***

Практика у географів у ті роки була надзвичайно цікавою – вони їздили по всьому Союзу. І після першого курсу багато хто обрав собі для неї саме Байкал. “Хто зна, чи в житті коли ще випаде нагода там побувати” – так міркували, збираючись за тисячі кілометрів. Рома теж із однокурсниками відправився у далекі мандри. Це він любив. Хоч не раз сперечався, що кращої місцевості, ніж Карпати, не знайти, проте, побачивши Байкал і тайгу, був приємно вражений красою цих країв. Умови проживання могли б бути й кращими, та хлопці не зважали на деякі незручності. Для них головне було те, що вони могли тут ще й непогано заробити. Правда, Ромку трохи дратувала Алла, яка, зрозуміло, теж приперлася на Байкал. Дівчина сподівалася, що нове місце, романтичний настрій зможуть прихилити до неї хлопця. Тоді з Алкою подалася й Наталка – вона теж любила помандрувати. Та головне, хлопці знали, що з Наталкою не пропадуть – дівчина вміла добре готувати їсти, тому з радістю взяли її із собою.

***

Невеличке містечко, де поселилися студенти-українці, розляглося посеред лісів за кілометрів п’ятдесят від відомого озера Байкал. Місцем для відпочинку тутешньої молоді був невеликий кінотеатр, де влаштовували танці (влітку просто на вулиці), і кафе. У теплі дні частіше виїжджали на природу. Практиканти з Києва теж інколи заходили на танці чи в кафе, хоч після київських ресторанів ці “достопрімєчатєльності” виглядали досить убого.
– Ромко, пішли пивка поп’ємо, мо’, твоя Мавка десь з тайги вибреде, – хлопці тут вже могли відвести душу, жартуючи над пророцтвами карпатської циганки.
Аллу такі жарти бісили, і вона нишпоркою слідувала за чоловічою компанією. Навіть Наталка їй інколи робила зауваження:
– Та не бігай ти за Ромкою, як тінь, тоді на тебе по-іншому буде дивитися.
Коли практика збігала до кінця, майбутні географи запросили своїх нових знайомих, з ким тут здружилися, аби її “замочити”, а потім компанією пішли на танці. Замовили для тутешніх танцюристів дружнє послання й гарну пісню. А потім ще й самі під акомпанемент гітариста заспівали “Червону руту”, яку підхопила навіть місцева молодь. Справді було весело. І тут, співаючи на сцені свою улюблену пісню, Ромка запримітив серед гурту дуже вродливу дівчину. Її бездонні очі притягували, як магніт. У нього аж перехопило подих: “Невже циганка таки правду сказала?” Він завів ще гучніше й веселіше, не зводячи очей з тієї красуні, яка, до речі, теж підспівувала. Після цього Роман сказав своєму товаришеві Володі:
– Здається, я справді зустрів свою Мавку?
– Жартуєш?
– Ні, така дівчина – просто картинка!
Ромка вже за лічені хвилини опинився у гурті, де стояла незнайомка, але дівчини там не було. Він навіть перепитав, куди вона зникла, та, як виявилося, її ніхто не знав. Рома обійшов танцювальний майданчик вздовж і впоперек, оглянув все навколо – дівчина як крізь землю провалилася. Навіть став розпитувати тутешніх хлопців про неї, описуючи її зовнішність. Ніхто незна-йомку не знав.
З того часу Ромку як підмінили. Він останні дні майже кожен вечір ходив у кіно, заходив у кафе, сподіваючись зустріти дівчину, яка запала йому в душу, але марно...
– То вона тобі привиділася. Намріяв собі щось, от і побачив, коли співав. А ще трохи випив. Чого не буває у житті? – підсміювалися хлопці. Лише Наталка співчутливо поглядала на Ромку.
Так і підколювали усі студентські роки хлопця тією сибірячкою, яка привиділася на Байкалі. Згадували навіть, коли зустрічалися після закінчення навчання. Майже всі вже мали сім’ї, дітей, а Ромка все холостякував.
– Старому парубкові догодити вже важко. От як знайду подібну на ту тайгову красуню, тоді й розпрощаюся з парубоцьким життям, – Ромка вмів покепкувати не лише з когось, а й із себе теж.
***
– І де ти її знайшов? – допитувалася Наталка, зручно вмощуючись за столиком у затишному барі після їхньої зустрічі у головному управлінні в Києві, перебуваючи там у справах.
– Не повіриш – посеред вулиці в нас у Франківську! Гостював на Пасху у своєї сестри. Увечері вийшли прогулятися до центру міста. Там мали виступати якісь гурти, а я вже скучив за нашими піснями, то хотів їх послухати. Йдемо, балакаємо, жартуємо, і тут дивлюсь – назустріч мені йде та сама дівчина, яку побачив там, на Байкалі. Я окам’янів і не міг рушити з місця. Мої те побачили – і нічого не можуть второпати. Незна-йомка, зрозуміло, відчула мій пильний погляд на собі й здивовано на мене подивилася, минаючи наш гурт. Йшла вона не сама, а вела за ручку дівчинку років чотирьох. Отямився я лише тоді, коли ця жінка завернула за ріг будинку, і тоді, ні про що не думаючи, погнався за нею. Коли знову помітив її струнку постать, то ще швидше почав наздоганяти. А порівнявшись з нею, випалив: “Доброго Вам дня. Дуже перепрошую, але скажіть, чи були ви в кінці 80-х на Байкалі?” – зрозуміло, що виглядала вона значно дорослішою, і навіть стала ще гарнішою. “Я там жила з батьками”, – трохи розгублено, але спокійно відповіла вона.
– Тоді я з нею й познайомився, навіть наважився запросити на каву, – продовжував розказувати Роман про свій роман. – Жінка погодилася на зустріч, і через годину після того, як вона відвела доньку додому, ми вже сиділи разом у кав’ярні. А все дуже просто. Оксанині батьки родом з наших країв, після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу працювали там. А тоді приїхали до своїх тамтешніх знайомих теж подивитися на Байкал. Вони відпустили доньку на танці на якусь годинку, наказавши о дев’ятій бути вдома. Хоч і запізнювалася, проте не могла не послухати в такій далечині “Червону руту”, яку співали українці. Потім чимдуж помчала додому, бо знала татове виховання. На чужині вона й заміж вийшла, але невдало, тож повернулася у рідні батьківські краї. Влаштувалася на роботу, а згодом батьки купили їй тут шикарну квартиру, бо теж планують переїхати до Франківська. Жила вона зі своєю бабусею, а того дня поверталася з гостин від подруги...
– І тепер, Ромцю, скажи, що немає долі. Та це ж сценарій для файного фільму, – не переставала дивуватися Наталка. – Ото наші будуть мати про що говорити, коли довідаються, хто твоя жінка. І скільки ти з нею стрічався?
– Наступного вечора запропонував стати моєю. Оксана погодилася через місяць. Про свій вибір ще жодного разу не пожалкував...
Олеся ХАРЧЕНКО

• Нравится
•