Ішов сніг. Тендітні сніжинки ніби заглядали у шибки. Маленький Денис стояв біля вікна й уважно вдивлявся у постаті перехожих, які, ховаючи обличчя від вітру та снігу, кудись поспішали. “Десь там моя мама, – думав хлопчик. – Вона обов’язково прийде і забере мене”.
Підійшла вихователька тьотя Аня і, погладивши малюка по кучерявій голівці, сказала:
– Йдемо до малят. Скоро прийде Дід Мороз, тож потрібно весело його зустріти.
– До мене ніколи не приходив Дід Мороз, і подарунків я теж ніколи не отримував, – відповів із сумом.
Усі діти зібралися в музичному залі. Пишна ялинка мерехтіла різнобарвними вогнями. Дітвора, вбрана у новорічні костюми, метушилася навколо неї. І ось настав довгожданий момент – прийшли Дід Мороз та Снігуронька. Діти співали їм пісні і розповідали вірші. Коли настав час дарувати подарунки, Дід Мороз посміхаючись потягнувся до свого чарівного мішка. Одним малюкам він дарував ляльки, іншим – іграшкових ведмежат, хтось отримав від нього машинку, хтось – м’яча. Дениску подарували маленького гнома – такої іграшки у хлопчика не було. Але він пам’ятав своє найбільше бажання. Підійшовши до Діда Мороза, Денис сказав:
– Любий дідусю, візьми гномика собі. Але прошу тебе – подаруй мені, будь ласка, маму. Я буду слухняним, ніколи її не засмучу і не ображу.
Почувши Денискове бажання, всі діти підбігли до Діда Мороза, почали пропонувати йому свої подарунки в обмін на маму. Через якийсь час у музичному залі настала тиша – діти завмерли в очікуванні дива. І тільки вихователька крадькома витирала сльози.
Раптом Дід Мороз підвівся і, пильно глянувши на малюків, мовив:
– Скажіть мені, мої хороші, а хто вас вкриває ночами, коли вам холодно?
І діти хором відповіли:
– Тьотя Аня.
– А хто сидить біля ваших ліжечок, коли ви хворієте?
І знову була відповідь: тьотя Аня.
– А хто заспокоює вас і дарує своє тепло, коли вам страшно чи сумно?
Діти вже пошепки відповіли:
– Тьотя Аня.
І в кожному дитячому серці в цю мить загорівся вогник розуміння. А Дід Мороз посміхаючись сказав:
– Тільки людина, яка любить, може так самовіддано дарувати вам своє тепло і турботу.
Але діти вже не чули Діда Мороза – вони дивилися на свою добру тьотю Аню. Вона стояла осторонь і, затамувавши подих, огортала кожну дитину своєю любов’ю. І діти зрозуміли, що їх заповітна мрія здійснилася. Вони оточили виховательку, простягнули до неї руки, і кожен шепотів:
– Ось вона – МАМА.
І було вже не важливо, що вона – їх вихователь, кожна дитина бачила в ній свою маму. На прощання Дід Мороз сказав:
– Пам’ятайте, діти, коли вам здається, що в цілому світі ніхто вас не любить, озирніться навколо – і ви знайдете поряд з вами людину, яка заспокоїть вас і зігріє своєю любов’ю. А іграшки всі залиште собі – на згадку про цей щасливий момент вашого життя.
Інна ЦАН
Comments: |