До духовного життя треба привчати з малолітства
Саме у такі великі свята, спілкуючись подумки з Богом, ми хоч на мить маємо задуматися над нашим життям та вчинками, щоб визнати свої провини, у чомусь покаятися, за щось попросити прощення. Свої напутні слова для віруючих залишив нам святий Феофан Затворник. Скорочений текст пропонуємо нашим читачам.
Суть християнства – у ревному Богоспілкуванні
Християнське життя є ревністю і силою перебувати у спілкуванні з Богом, за вірою в Господа нашого Ісуса Христа, при допомозі благодаті Божої, виконанням святої волі Його, на славу Пресвятого імені Його. Суть життя християнського полягає в Богоспілкуванні з Христом Ісусом. Зрозуміло, що холодне виконання заповідей Церкви, регулярність у справах, яка встановлюється обачливим розумом, справність, статечність і чесність у поведінці ще не є вирішальними показниками того, що ми живемо істинно християнським життям. І годинник хороший працює справно, але хто скаже, що в ньому є життя? Так і тут. Істинне значення християнського життя залежить від внутріш-нього настрою. Благочестя і богоспілкування є справою надзвичайно важкою і болісною, особливо на перших порах. Де набратися сил, щоб здійснити цю працю? За допомогою благодаті Божої в натхненній ревності. Купець, воїн, суддя, вчений проходять службу клопітку і важку. Чим підтримують вони себе в труднощах своїх? Натхненням і любов’ю до своєї справи. Не іншим чимось можна підтримати себе і на шляху благочестя. Треба все робити на славу Божу, всупереч духові, що живе в нас. Зрозуміло, що християнин без ревності – поганий християнин: млявий, розслаблений, ні теплий, ні холодний. І життя таке – не життя.
Стан грішника
Характерна риса грішника не завжди явна порочність, але, власне, відсутність натхненної самовідданої ревності Богодогоджання. Він дбає про багато чого іншого, цілком байдужий до своїх здобутків, не відчуває, у якій небезпеці перебуває, не прагне доброго життя і провадить життя, холодне до віри, хоч іноді справне і бездоганне зовні. Відвернувшись від Бога, людина зупиняється на собі і себе ставить головною метою всього свого життя і діяльності. Особливо ж тому, що, отримавши раніше від Бога повноту, а тепер спорожнівши без Нього, поспішає вона і піклується про те, як би і чим себе наповнити.
Порожнеча, що утворилася в ній через відпадання від Бога, невпинно запалює в ній нічим не задоволену спрагу – невизначену, але постійну. Всіма силами намагається вона наповнити себе, але не бачить, не відчуває наповнення. Тому ціле своє життя вона в поті, праці і великих турботах: зайнята різноманітними предметами, у яких сподівається знайти втамування спраги, що її мучить. Вони – найперше благо, в яких живе вона серцем. Так грішник прагне, метушиться, піклується про предмети поза собою і Богом, про багато різноманітних речей. Грішник постійно в турботах про знання всього, володіння всім, задоволення; насолоджується, оволодіває, випробовує. Це – круговорот, у якому кружляє він ціле своє життя. Допитливість манить, серце сподівається отримувати насолоду і тягне за собою волю.
Пробудження від гріховного сну
Пробудження грішника є така дія благодаті Божої в серці його, внаслідок якої він, як від сну пробуджений, бачить свою гріховність, відчуває небезпеку свого становища, починає боятися за себе і піклуватися про те, як би позбутися своєї біди і спастися. Але це ще не зміна, а тільки можливість зміни і заклик до цього. Скористається цим – добре йому, не скористається – знову буде покинутий, зануриться в той же сон і ту ж згубну безодню.
Загальною рисою покаянних порухів під дією благодаті Божої є невдоволення грішника собою і всім своїм та туга за чимось. Не знаходячи відради ні в чому видимому, звертається вона до невидимого і приймає його з готовністю, а себе віддає йому.
Але зволікання – спільна хвороба і перша причина необачності. Кожен говорить: “Ще встигну”, – і залишається в старому ритмі звичного недоброго життя. Отже, прийшла блага думка виправитися, вхопися за неї, займися тим, заради чого вона послана до тебе, і задля цієї мети відганяй зволікання. Потім можеш перейти межу, за якою немає повернення, і ти загинеш. Передовсім візьмися за тіло. Відмов йому в насолодах і задоволеннях, зменш задоволення найбільших природних потреб, зменш звичну кількість їжі, приклади до праці нову працю. Головне, як хочеш і як можеш, витончи тіло, зменш його дебелість. Тіло, переважаючи над душею, надає їй нерухомості й холодності. Тіло обтяжує душу зовні, турботи мучать її всередині. Ось ти стоїш тепер біля свого серця. Починай будити його. Виводь назовні різні помисли, що тримають тебе в засліпленні, і суди їх суворо.
Природна досконалість не має моральної вартості, тому що вона не наше надбання, а дарована нам Богом. Але чи все зроблене тобою, що можеш і повинен ти зробити відповідно до своїх дарувань?
Ми часто думаємо, що не такі погані – є ще гірші від нас. Але на інших дивитися нема чого, кожен за себе буде давати звіт.
Подумай про свої останні дні. Кажи собі: “На жаль, скоро смерть”. Один, другий вмирає біля тебе, от-от вдарить і твоя година. Звернися до Бога і постав себе, оскверненого і обтяженого багатьма гріхами, перед обличчям Його, Всезнаючого, Всюдисущого. Чи ще ти будеш ображати око Боже мерзенним виглядом твоїм гріховним? Чи ще будеш прибивати Його до хреста, проломлювати ребра Його і знущатися над довготерпеливістю Його? Або ти не знаєш, що, грішачи, береш участь в муці Спасителя і розділиш за те долю мучителів?
Молися, щоб Бог освітив твою працю над твоїм скам’янілим серцем, щоб Сам Він прийшов, розм’якшив і розбудив твою сплячу душу. Приступи в простоті лише з потребою твоєю, як хворий до лікаря, як зв’язаний до визволителя, з щирою сповіддю немочі своєї і безсилля перемогти себе і з відданням себе Божій дії. Падай ниць, кланяйся – багато, багато. Охолоне молитва, берися знову за роздуми, а від цього знову переходь до молитви.
Так працюючи над собою, стукай безперервно в двері милосердя Божого.
| Comments: |
