Долоню жінки чоловік прибивав цвяхом до одвірка
У притулку дітям Ірини набагато краще, ніж у рідному домі
Піднімав руку і на старих батьків
Ірина познайомилася з Василем 20 років тому на храмовому празнику у рідному селі на Львівщині. Після піврічних побачень одружилися і переїхали жити у Нетерпинці до Василевих батьків.
Василь працював трактористом у колгоспі, Ірина – дояркою. Володя, Михайлик, Оксанка, Миколка, Марічка з’явилися на світ одне за одним. Після народження наймолодшої доньки Василя ніби підмінили: все частіше заглядав у чарку, піднімав руку на дружину, дітей, батьків. Агресія особливо зростала, коли бракувало грошей на чергову пляшку. Із появою Василька, Степанка, Тарасика, Богданчика Василь не лише не припинив знущатися, а навпаки, удосконалив катування: приставляв до горла дружини ножа, душив мотузкою, а одного разу навіть прибив її долоню цвяхом до одвірка. Односельці співчували Ірині, давали тимчасовий притулок. А охололи до її біди після чергового скандалу, через який зазнали економічних збитків. Того вечора, реагуючи на заяву багатодітної матері, міліціонери очистили сільські обійстя від самогонних апаратів і запасів браги.
Залишившись наодинці зі своїм клопотом, Ірина врешті зважилася на розлучення. Проте з дев’ятьма дітьми на руках їй нікуди було подітися. Вона ще 2,5 року прожила під одним дахом з колишнім чоловіком, який не збирався змінювати своїх садистських звичок. Василь відбирав у жінки всі призначені для дітей гроші. Через бійки і скандали діти час від часу пробували втекти з рідного дому.
Рятуючи своїх дітей, Ірина оббивала пороги різних інстанцій. Усі обіцяли розібратися в ситуації, однак результату не було. «Мене нелегко позбутися», – повторював Василь щоразу після повернення Ірини з дітьми додому.
Перелякана малеча майже не говорила
Наприкінці серпня жінка зібрала малих і вирушила з Нетерпинців світ за очі. Два місяці сім’я кантувалася на вокзалах Львова і Києва, а потім знову повернулася у чоловікове село, адже вести бродяжницький спосіб життя з малими дітьми було понад її сили. Василь зустрів традиційно – побоями і погрозами. Після цього сім’я подалася до Тернополя і опинилася у центрі «Родина». Але й там чоловік-садист знайшов своїх жертв: іноді під вікнами притулку він вимагав у колишньої дружини грошей, погрожував підірвати приміщення.
– Ірина була у суцільних ранах і синцях, коли потрапила до нас, діти налякані, – розповів директор центру Мирослав Кулеба. – Через систематичні знущання у всіх була дуже занижена самооцінка. Після того, як з потерпілими попрацювали психологи, стан прибулих поліпшився. Зараз вони перестали боятися, мріють жити по-іншому. Молодші діти починають говорити, хоча раніше через стреси майже не розмовляли…
Та строк перебування осіб, які потребують допомоги, у «Родині» обмежений трьома місяцями. Тому адміністрація притулку взялася шукати для нещасної сім’ї окреме житло. Сприяють у цьому благодійники, які готові надати не лише фінансову, а й правову допомогу – хочуть поставити нарешті на місце горе-батька, який більше десяти років тероризував сім’ю.
Серед осіб, які уже проявили милосердя до родини Ірини К., є один іноземець. Недавно він купив дітям зимовий одяг і взуття, обіцяє подбати і про окреме житло для них.
Ірина була б щасливою, якби їй дали хату й город у селі. Роботи вона не боїться. Головне, каже, – щоб був дах на головою і впевненість у власній безпеці.
Євгенія ЛІЩУК,
Тернопільська область
| Comments: |
