Чужі діти стали рідними
Валентина Левчук зі своїми дітьми
З цією дружною родиною мене познайомила директор Турійського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Наталія Фуртак. І зазначила, що у Левчуків справжньому піклуванню про дітей могли б повчитися ті матері й батьки, у яких навіть рідні стають напівсиротами. На жаль, таких прикладів у районі є чимало. Навіть зовсім поруч – у сусідньому селі Ловище.
– Не можу збагнути, чому в наш час молоді, здорові люди, створивши сім’ї, народивши діток, майже не дбають про них, а то й взагалі віддають у притулки, – дивується Валентина Левчук.
Саме в одному з таких притулків вона з чоловіком колись знайшла шестимісячного Сашка й усиновила його. Дещо по-іншому було з сестричками Оксаною та Анею, а вже нинішнього року з Іванком.
Відповідальне рішення про те, щоб узяти прийомну дитину, Левчуки приймали гуртом після перегляду кількох телепередач про волинських сиріт, долі яких – такі складні, а інколи й трагічні. Та “головну скрипку” зіграла Галя, котра дуже хотіла мати сестричку. Зупинилися на Люблінецькій школі-інтернаті, що під Ковелем. Але раніше, як і передбачено положенням про прийомні сім’ї, Валентина Анастасівна навчалася на спеціальних курсах у Луцьку і отримала відповідний дозвільний документ. Проконсультувалася і в районній службі у справах неповнолітніх. Знайшла повну підтримку у керівника цієї служби Марії Мущинської.
– Річ у тім, що працівники школи-інтернату не дуже хочуть відпускати дітей. Мабуть, зарплата там залежить від кількості вихованців, – каже Валентина. – Тож з нами мусила їхати в Люблінець і Марія Михайлівна. Спершу ми хотіли взяти одну дівчинку, але нам порекомендували відразу двох – сестричок. Щойно вони переступили поріг кабінету і чемно привіталися, у мене аж серце тьохнуло, бо в Ані очі – як у нашого Сашка! Це відразу помітила й Галя.
І вже у найближчі вихідні Оксана й Аня були у Новому Дворі. Прибули, так би мовити, для тіснішого знайомства. Було це у суботу, на Введення (третя Пречиста).
– А в понеділок дівчатка, ну, ніяк не хотіли повертатися в інтернат, – згадує Валентина. – Хоч і розповідали, що з усіх тих, де їм змалечку довелося перебувати, найбільше припав до душі саме Люблінецький.
Словом, сестрички освоїлися у родині Левчуків напрочуд швидко, як і в місцевій школі. Не минуло й року, як вони уже повноправно брали участь у сімейній раді: а чи не взяти ще й хлопчика? Так, у вересні з великою охотою переселився у Новий Двір з Володимир-Волинського інтернату Іванко – енергійний, життєрадісний і привітний. А ще дуже старанний у навчанні. Відколи пішов у перший клас, то й приносить додому у зошитах та щоденниках лише самі “сонечка”, що означають “відмінно”. Добре навчаються й Галя, Оксана, Аня (їм, відповідно, 14, 13 і 12 років). Тобто першокласнику є з кого брати приклад.
Усі разом охоче допомагають мамі Валі (вона працює бухгалтером у СФГ “Лан”) по господарству, люблять прокататися з батьком-водієм в автомашині, а ще більше з дідом, коли той запрягає свого коника. На просторому подвір’ї, у хаті метушаться песики й котики, бо їх, колись безпритульних, також шкодують і люблять діти.
Влітку Валентина Анастасівна разом зі своїми дівчатками перебувала в літній школі для прийомних сімей “Віфанія” у селі Дубечно Старовижівського району. Діти там гарно відпочили, а для батьків-вихователів був організований семінар. Усім там дуже сподобалося, та ще краще їм у рідній хаті. А ще Левчуки щиро вдячні районній владі за увагу і підтримку. Як і всім людям, котрі доброзичливо ставляться до їхньої сім’ї.
Василь ТРОФИМУК,
Волинська область
| Comments: |
