Один ветеринар на сім сіл
Минулого року жительці села Майдан Ковельського району Волині Галині Назарівні Сомській виповнилося 80 років. Родом вона з Таращанського району Київської області, але вже понад 60 літ живе на Поліссі і давно стала волинянкою. У 1943 році молода українка, як і тисячі наших співвітчизників, була вивезена до Німеччини і працювала в Магдебурзі на заводі.
Потрапила пані Галина на Західну Україну у 1946 році після закінчення ветеринарної школи у Таращі. В Голобах ветеринарним лікарем працював старший брат і покликав її до себе. Жінка каже, що їхати сюди в той тривожний час не боялася. Хоча тоді всяке траплялося. Галина Назарівна пригадала один випадок:
– Якось поїхали з фельдшером в одне село і не встигли до вечора повернутися в Голоби. Нас завели ночувати до одного дядька. То хіба ж ми спали? Всю ніч прислухалися. А на ранок стало відомо, що тієї ночі голову сільради вбили. Ось такий був страшний час. Але мене ніхто ніколи не зачепив, хоча я була не місцева.
У Майдан вона потрапила у 1950 році. Думала тимчасово, бо двох ветеринарів з цього села призвали в армію. Але вийшло, на все життя. Тут познайомилася зі своїм чоловіком Володимиром Євтуховичем.
Він прийшов до молодої ветеринарки, щоб допомогла. В них у господарстві корова вдавилася і могла задихнутися. Тоді фельдшерка врятувала тварину, а Володимир Сомський став вчащати до дівчини і одружився. Галина Назарівна згодом ще закінчила Рожищенський зооветеринарний технікум.
Ветеринар обслуговувала два колгоспи: імені Чапаєва та імені Куйбишева, в які входило сім сіл. По-всякому доводилося добиратися і в будь-яку погоду – і пішки, і велосипедом, і на підводі, і на санях. А на старості ці навантаження далися взнаки. Жінці двічі оперували ноги, і тепер вона ходить, спираючись на дві палиці.
«Клініка» баби Галі
Ящур та сказ тоді найчастіше вражали худобу у поліських селах.
Пам’ятає, як виявила сказ у 1960 році, відразу повідомила всі інстанції. Приїхала санітарна служба з Луцька. Дві корови і телицю застрелили, спалили, і таким чином пошесть було зупинено.
Найчастіше кликали та й досі кличуть ветфельдшера на допомогу звичайні люди у своє господарство, коли заслабне корова, кінь чи порося. У 1981 році Галина Назарівна вийшла на пенсію, але роботи в неї не зменшилося. Коли вже сильно боліли ноги і Галина Назарівна не могла ходити, то дрібну живність – котів та собак – їй приносили додому. Ось і нещодавно внучка знайшла собачку, який не міг ходити. Принесла до бабусі Галі в «клініку», і та його виходила.
– Вже спираючись на палки, ходила давати уколи свині, яка заслабла на «рожу», – розповідає баба Галя. – І корову колола внутрівенно. Тварина лежить, а я на коліна біля неї не можу стати, сильно ноги боліли. То господарі постелили соломи, накрили її фуфайками, я лягла на те ложе і так вводила укол.
Ще й зараз Галині Назарівні часто телефонують люди, щоб порадитися в тій чи іншій ситуації. Так звана «швидка допомога» по телефону.
– Я б, може, й не ходила на виклики, – каже Галина Назарівна, – але мені все живе шкода. І коли не захочу йти, а тварина загине, то це ж буде на моїй совісті. Тому, поки здужаю, буду лікувати худобу.
Якби українським політикам таку совість у їхній роботі, як у Назарівни, то, може, щось би й змінилося в нашій державі.
За багаторічну самовіддану працю нагороджена медаллю «Ветеран праці» та значком «Ударник десятої п’ятирічки». У Галини Назарівни троє дітей, але ветеринаром ніхто не став. Вона щаслива бабуся: має п’ять онуків і чотири правнуки.
У селі кажуть: «Бабо Галю, живіть довго, без вас важко буде».
У дворі Сомських повно котів та собак. Тварини ходять слідом за хазяйкою, адже розу-міють і відчувають людську доброту.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |