Кагати з «вітамінами» біля кожної хати
Родина ГОЛОВЄЇВ зі своїм ручним знаряддям праці
Півтора мільйона гривень – від одного підприємця
У селі Гута проживає 1700 людей, є 500 дворів. Хат-пусток немає, зате виросла нова вулиця Молодіжна. Хоч село віддалене, а до Білорусі всього півтора кілометра, життя тут не стоїть на місці. Місцеві жителі дружать зі своїми сусідами-сябрами. Навіть є сільгосппідприємство, яке носить назву “Білорусь”. Гутівські вчителі часто запрошують своїх колег із сусіднього білоруського села в гості. Бувало, ті перевозили у волинське село картоплю та моркву, бо тут була більша ціна на сільгосппродукцію.
– Ми дружимо між собою, як і годиться сусідам, – каже сільський голова Іван Хомич. – Знаємо, як їхні села живуть, вони знають усе про нас. І те, що Гута славиться вирощуванням моркви, відомо не тільки в усій Україні, а й Білорусі.
Масово сіяти моркву селяни почали літ десять тому. Змусило безробіття. Люди ще не забули, як біля кожної хати було по десять-п’ятнадцять кагатів з морквою, а приїжджих з машинами – катма. Виглядали їх, як сонця, ночами стояли в черзі, адже спочатку в село заїжджали одна-дві фури. Але, як кажуть, найкраща реклама – з уст в уста. Тож, років шість тому до села за лісом стали завертати вже десятки машин. Тепер уже вони шикуються у чергу, чекаючи, поки селяни звезуть до ринкової площі свій соковитий товар. Сьогодні там є навіть приміщення-склад, де зберігається морква. Коли ми приїхали сюди, місцеві хлопці якраз завантажували фуру з Горлівки Донецької області. Анвар Гаджиєв сказав, що в цьому селі він не вперше. Йому подобаються люди, і моркву вони, каже, вирощують якісну (бо перевіряли її на вміст нітратів).
– Тільки нещодавно один підприємець із Донеччини в наших людей закупив моркви на півтора мільйона гривень (було кілька машин). Радує, що ціна цього року вигідна для селянина – 1,90 гривні за кілограм, – продовжив Іван Романович. – Навесні наші трудяги засіяли під цю культуру 130 гектарів землі (бували роки, що морква займала до 200 гектарів). Чому зменшились площі? Бо минулого року посіви залило дощем, та й покупців було мало. Тому у 2007 понадіялися на картоплю. Але зараз із її збутом складно. Селянин сіє на свій страх і ризик. Одного року може виграти, іншого – пролетіти. Нинішнього пощастило.
Кагати з “вітамінами” – майже біля кожної гутівської хати (в декого до 30 тонн ще закопано). Люди припасли моркву на зиму, бо ціна на неї може сягнути й 3,50 гривні за кілограм. Адже, як стверджують селяни, в Україні неврожай на цей овоч. Зате Гута може на цьому добряче заробити! Свої кровно, важкою працею зароблені тисячі селяни знову ж вкладають у… землю. У селі утримують 180 коней. Крім цього є у господарствах аж 150 тракторів! Яке село може похвалитися такою кількістю техніки. А скільки всякого реманенту побачиш майже на кожному подвір’ї. Запитай старого чи малого – кожен гутівець багато корисної інформації видасть про моркву: коли і як сіяти, який грунт має бути, чим підживлювати, як прополювати, боротися з бур’янами і зрештою, які страви можна приготувати з “коротельок”. Саме так у селі називають сорт моркви шантане. Вона найбільш придатна для цих торфових грунтів.
12 кілометрів у день проходить за сівалкою
Із 725 земельних паїв 140 селян забрали їх в натурі. Багато хто орендує наділи один в одного, інші ж поповнюють їх за рахунок земель запасу сільської ради. Ось і родина Василя Головєя працює на власних городах. Тільки-но сходить сніг, як усі беруться до роботи. Бувало, що разом з дружиною Вірою Тимофіївною Василь Арсенійович висівав понад три гектари моркви.
– Хіба раз нас надурювали? – каже. – Підсовували на ринках неякісне насіння. Часто від нашої продукції відмовлялися, хоч і були домовленості навесні про закупівлю моркви, ми навіть завдаток отримували, а восени не було її куди збути. Але ми знову і знову сіяли. Я люблю землю, в місті не жив би.
– А я люблю біля моркви ходити, хоч добряче біля неї напрацюєшся. От тільки щоб посіяти гектар, ми з чоловіком цілісінький день ходили за ручною сівалкою. Десь 12 кілометрів намотали, – каже жінка. – А коли час настає полоти, то й вихідних не знаємо. Разом із синами місяць не розгиналися. Але ж то наша робота. Син посіяв 10 соток моркви, сам обробляв площу. Ми кажемо: “І заробіток твій буде”. То він десь до 10 тисяч гривень на моркві заробив. Гроші не марнував: купив собі мотоцикл, одяг, взуття, на поповнення мобільного вже не просить у нас. Взагалі, наші гутівські діти влітку не ледарюють. Працюють на городах, як і дорослі.
Головєї вже продали 40 тонн моркви, а у кагатах зберігається ще 18. Насіння господарі на ринках купують якісне, висилає його з Америки й мама Василя Арсенійовича (десять літ тому вона виїхала у США, бо тут в рідному селі замучили злидні, адже дітей має аж 12).
– Мама мріє повернутися. Якщо робити, як кінь, тут і там, за океаном, то будеш жити. То краще вже вдома працювати…– роздумує Василь Головєй. – Тим більше, що тепер є вже ринки збуту продукції.
Колись він працював будівельником, має права тракториста та водія. Але родина вирішила виживати тільки із землі. Василь має золоті руки, на його подвір’ї не заржавіє й маленька залізячка, він знайде їй застосування. Трактор і тракторець, різні плужки, катки (щоб виробити поле під посів моркви) – все вдосконалене, перероблене.
– Так, техніка забирає багато коштів і сил. От, наприклад, звичайнісінький ручний плужок для посіву моркви коштує 200 гривень. А хочеться придбати моторизованого за 800 доларів. Та й за насіння платимо немало: 170 грам коштує майже 300 гривень. Але потім гарно сходить, а відтак і врожаї ми отримуємо непогані – збирали по 32 тонни з гектара, хоча в сухе літо (цього року воно було не надто сприятливим для моркви) можна накопати і по 50. А свої заробітки вклали у хату, яку вже 20 літ зводимо. То літню кухню добудовували, то сараї і гараж. А цього року нарешті у дім вклали десять тисяч доларів, хочеться зробити його на славу. Може, незабаром і новосілля відсвяткуємо. Завдяки моркві.
Полюбляють у родині Василя Арсенійовича та Віри Тимофіївни сік з яблук та моркви. Знає хазяйка і чимало страв з “коротельок”. Можливо, тому, що у селі так багато споживають соковитого вітамінного продукту, і народжуваність перевищує смертність? У школі навчається понад триста дітей. І, як сказав сільський голова, у класах з кожним роком кількість учнів буде збільшуватися. Молоді одружуються і, в основному, не покидають села. Закочують рукави і працюють, не нарікають, як інші, що нема де заробити.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
