Сюди д’Артаньян привіз підвіски від герцога Бекінгема
Його вважають найкращим у Європі зразком поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Дійсно, цей замок більше схожий на палац, ніж на фортецю, і різко контрастує з суворими, войовничими форпостами Поділля. Він зваблює своїм казковим виглядом.
Хоча насправді цей палац бачили всі поціновувачі доброго радянського кіно, адже його перетворили на Лувр творці легендарного фільму “Д’Артаньян і три мушкетери”! Саме сюди герой Боярського привіз підвіски від герцога Бекінгема, саме тут проходили різні частини “Марлезонського балету”. Насправді ж у той час, коли кіношники знімали “Лувр”, замок у Підгірцях був... туберкульозним санаторієм. Але про це трохи пізніше.
Палацово-замковий комплекс у Підгірцях захоплював багатьох режисерів. Мури замку, надзвичайний ландшафт навколо стали окрасою понад 150(!) фільмів. Багатьом добре відома картина і твір “Помилка Оноре де Бальзака” (письменник свого часу й справді жив на території цього замку).
Історія замку у Підгірцях багата на великі імена. Цей палац споруджувався воістину по-королівськи. Його звели на замовлення коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Конєцпольського всього за 5 років – протягом 1635-1640 років. Архітектор Андреа дель Аква вкладав у палац душу. Розкішні парки, англійський, французький та італійський, алеї, альтанки та водограї, сади скульптур... А проект укріплень зробив всесвітньо відомий архітектор фортифікацій Гійом де Боплан. Хоча за всю свою багатовічну історію жодного разу замок не оборонявся. Це було місце для відпочинку та розваг.
Пані в Білому приходить щоночі у п’ятницю 13-го
Чи не найтрагічніша сторінка в історії замку – велика пожежа, яка сталася тут у 1956-му з вини працівників лікувального закладу. Вогонь господарював у палаці два тижні і знищив більшу частину внутрішнього оздоблення. Втрати, завдані пожежею, експерти оцінюють у понад 3 мільйони доларів. Після часткової реставрації тут і надалі існував санаторій. Ні плафонів, ні стінописів, ні мармурових підлог відновити не змогли, їх замінив сучасний паркет, бетонні перекриття, батареї... Лише у 1997 році розпорядженням Львівської держадміністрації замок передано Львівській галереї мистецтв.
Нині у палаці проводяться грунтовні реставраційні роботи, уже три роки тут немає екскурсій. Хоча відвідувачів палацу не бракує. Особливо знавці замкової легенди поспішають сюди в ніч у п’ятницю 13-го. Така дата випадає двічі на рік, і тоді посеред липових насаджень з’являється привид Пані в Білому.
Історія зберегла пам’ять про дружину одного з власників замку Вацлава Жевуського Марію, яку чоловік убив через ревнощі. Йому було 55, їй – 22. Кажуть, загуляла з місцевим хлопцем, а чоловік не пробачив зради... Є три варіанти, де вона могла бути похована: у підвалі під сходами, в стінах палацу чи замурована в імпровізованій печі, яка ніколи не працювала (можливо, незабаром вдасться розкрити цю таємницю, адже невдовзі планується просвітити загадкові місця ультрафіолетовими променями). Імовірно, це душа бідолашної жінки досі блукає, шукаючи спокою. А свідчень очевидців, які справді бачили білу постать у палаці, є чимало. Збереглися і спогади Сангушків про те, що на другому поверсі самі відчинялися двері, гасли свічки і ходила Пані в Білому без обличчя, одягнута в бальну сукню. Згадували про привида і працівниці санаторію, розповідають про дивовижні зустрічі з білою кулею і самі працівники палацу....
У Золочівському замку була тюрма НКВС
Одна з оборонних фортець поблизу Львова – у Золочеві. Мандруємо туди. Золочівський замок розбудував Якуб Собеський, батько польського короля Яна ІІІ. Тут було два палаци – “китайський” та “королівський”. Китайський, кажуть, заслуга дружини короля Марії Казиміри. Вона слідувала моді на все східне. Японські лаки, вироби зі слонової кістки, нецкі, перський посуд... Правда, до сьогодні оригінальних речей у замку не збереглося. Річ у тім, що тут впродовж кількох десятиліть була... в’язниця, зокрема тюрма НКВС, де у роки Другої світової війни розстріляли сотні в’язнів. Неподалік замку є братська могила, де поховані 699 загиблих. Але, окрім цієї трагічної сторінки, в історії було чимало й приємних.
Власне, “королівський” палац мав чим пишатися. Особлива гордість – туалети, рідкість для Середньовічної Європи. Спеціальні ніші облаштовувалися у залах окремо для чоловіків, жінок і дітей. Змивала нечистоти дощова вода, яку збирали у тазиках, а дезинфікували «яму» вапном.
Золочівський замок теж має свою легенду. Правда, пов’язана вона не з привидами, а з дивовижними каменями, що нині красуються на подвір’ї. Таємничі брили привезли сюди із села Новосілки Золочівського району, де вони лежали в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки з третього разу – у підйомного крана рвалися троси.
Місцеві жителі кажуть, що тут “чіпляється блуд”. На каменях є таємнича різьба, нанесена орієнтовно наприкінці 14-початку 15 століття. Науковці світу досі не можуть розшифрувати загадковий надпис. А екскурсоводи пропонують тут загадувати найсокровенніші бажання. Річ у тім, що в одному камені є отвір. Він з’єднує два різьблені вінки, що переплелися, мов обручки, – терновий та із живих квітів. Люд вірить: якщо крутнути палець у бік тернового, збудеться “матеріальне” бажання, якщо у бік квітучого – “духовне”. От тільки вгадати потрібно, який палець і якої руки повертати. Що ж, не збудеться – доведеться знову помандрувати до Золочева...
***
Колектив редакції газети “Вісник і Ко” щиро вдячний за незабутню екскурсію нашому гіду Інні Кравчук, а також водієві Володимиру Пилипчуку. За теплу каву у холодну днину – Лесі Кушпеті, власниці бару “Лісова Пісня” у Бродах, за смачнючу зупу й добрі закуски – ресторану “Равелін” у Золочеві.
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |