У санаторії знайшла сім’ю
Підпис відсутній
На роботі про її душевний стан знала лише колега, яка за багато років стала близькою подругою. Саме вона, щиро переживаючи за Ліну, “вибила” їй путівку у санаторій. Хоча Ліна не дуже хотіла їхати, та розуміла, що це єдине місце, де на деякий час може забути про своє горе.
Вже з перших днів у санаторії мала стільки нових знайомств, про які годі було мріяти, бо жила, як у зачарованому колі – “дім-робота-дім”. Знайшлася і подруга, з якою жили у номері, і залицяльники, про яких навіть і не думала. Швидко їх відшивала, бо не для цього ж їхала у санаторій. Але один, Роман зі Львова, виявився напрочуд наполегливим – завжди з’являвся там, де була Ліна: чи то на процедурах, чи на лимані, чи на танцях у санаторному клубі.
– А чого пані така зажурена? – ніжно дивився їй в очі, а Ліна від його пронизливого погляду ніяковіла, як школярка. За деякий час вже звикла до нього, тому, коли він запропонував їй у неділю поїхати в Одесу подивитися порт і Потьомкінські сходи, відразу погодилася. День видався чудовим – сама собі дивувалася, що, навіть не кокетуючи, подобається чоловікам, що на деякий час забуває про свою жахливу проблему (чоловік не надто їй співчував, бо мав від першого шлюбу доньку). Такого приємного дня вона не пам’ятає – чоловік завжди був занурений у свої справи, про квіти і сюрпризи згадував лише у день її народження. А новий знайомий Роман був щедрим і на компліменти, і на приємні несподіванки – він знав, як полонити жінку увагою. Але й не приховував, що має люблячу дружину і п’ятнадцятирічну дочку. Але ввечері, коли Ліна зайшла до Романа у його номер-люкс на чашку кави, несподівано розплакалася у нього на грудях. Крізь сльози розповіла про своє невдале заміжжя, про те, що свою дитину може побачити лише уві сні, про душевні муки...
– Поплач, маленька, поплач, тобі стане легше, – Роман ніжно витирав їй сльози, обережно, ніби боявся злякати, цілував шовковисте волосся, щоки, губи...
Не задумуючись над майбутнім, Ліна відчувала себе коханою жінкою ще тиждень, поки не прийшов час їхати додому. Коли прощалися, не плакала, лише сумно дивилася йому в очі, чекаючи, що він їй щось запропонує. Але Роман, розуміючи, що вона надіється на продовження їхнього несподіваного роману, був відвертим:
– Ліно, мила, ти мені дуже близька, але... Я ніколи не покину свою сім’ю, – наче обпік цими словами і швидко пішов до автобуса.
***
Після курорту Ліна впала у ще більшу депресію – зрозуміла, що полюбила. Від чоловіка пішла, бо не хотіла брехати. Тільки колега переконувала її у тому, що нічого страшного не сталося – добре, що був такий Роман, що вона за стільки років відчула себе бажаною жінкою, що, зрештою, були позитивні емоції, які дуже корисні для здоров’я...
– Пам’ятай головне правило курортного роману: “Ніколи ні про що не жалкуй: ні про те, що було, ні про те, чого не сталося”. А тепер візьми себе в руки і знову живи, – повчала.
– Для кого? – сумно посміхалася Ліна.
– Надія вмирає останньою.
***
Якою ж приємною несподіванкою був телефонний дзвінок від... Романа вже через місяць:
– Я не можу без тебе. Розумію, що люблю, – його слова Ліну просто окрилили. Сотні кілометрів не були перепоною для закоханих – раз в місяць вони їздили в Луцьк “у справах”: він – зі Львова, вона – з Рівного. І щоліта вони відвідували місце першої зустрічі – Куяльник. Їхній курортний роман триває вже п’ять років. Ліна знала все про Романову роботу, друзів, сім’ю, що видав заміж свою доньку, подарував їй на весілля квартиру, та про дружину він не говорив ні слова.
***
Яким же дивом Господнім було для Ліни, коли після останньої поїздки у Куяльник вона зрозуміла, що чекає дитину! Не вірила сама собі, їй здавалося, що це сон, і вона ось-ось прокинеться. Та після обстеження лікарі підтвердили її здогадки! Ліна не тямила себе від щастя, та одне засмучувало: чи треба про це казати Романові? Вона добре пам’ятала його слова: “Ніколи не покину свою сім’ю”. Проте подруга переконала, що він все-таки повинен знати.
Коли Ліна по телефону сказала Романові про вагітність, замість відповіді почула мовчання. А за хвилину:
– Це просто чудо!.. Останні роки ми з жінкою жити разом не могли. Вона весь цей час мала іншого чоловіка. І після доччиного весілля ми розлучилися. Так що я тепер вільний...
| Comments: |
