Трагічні наслідки Жовтневого перевороту для України
Підпис відсутній
25 жовтня 1917 року (за новим стилем 7 листопада) у Петрограді військові сили, прихильні до Російської партії більшовиків, захопили всі ключові пункти столиці та резиденцію Тимчасового уряду – Зимовий палац, і взяли владу у свої руки. На II з’їзді Рад, який у цей час проходив, Ленін оголосив про перехід влади в Росії у руки Рад. Вони одразу проголосили “Декрет про мир”, в якому пообіцяли укласти сепаратний мир з німцями, та “Декрет про землю”, за яким поміщицька земля мала бути націоналізована без будь-якого викупу і розділена між селянами. Ставлення більшовиків до національного питання було відображено у “Декларації прав народів Росії”, яка проголосила ліквідацію всіх національних привілеїв і обмежень. Але головним було не національне самовизначення, не створення незалежних демократичних держав, а об’єднання трудящих різних національностей для спільної боротьби проти “експлуататорів” за побудову комуністичного суспільства.
Враховуючи величезне стратегічне значення України, більшовики прагнули якомога швидше встановити контроль над її територією. Але зробити це було не так просто. Адже навіть у радах великих міст вони не мали переваги або більшості. Більшовицька партія на той час складалася з російської та єврейської інте-лігенції і робітників, вона відображала настрої некорінного населення. На момент Жовтневого перевороту ситуація в Києві була надзвичайно складною. Тут одночасно існувало три сили: Центральна Рада, Рада робітничих і селянських депутатів та штаб Київського військового округу, що залишився вірним Тимчасовому уряду. Першими на виступ наважилися більшовики, і вже 10 листопада 1917 року робітники київського заводу “Арсенал” підняли повстання проти військового штабу. Центральна Рада спочатку зайняла очікувальну позицію, але у вирішальний момент наказала 8 тисячам своїх бійців прийти на допомогу більшовикам. Це змусило війська Тимчасового уряду евакуюватися з Києва. І вже 22 листопада Центральна Рада проголосила III Універсал, згідно з яким була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) у складі дев’яти губерній, де українці становили більшість. Але проголошення УНР не відповідало меті більшовиків, для яких Україна виступала цінним джерелом матеріально-технічних і людських ресурсів. Вже 4 грудня у Києві отримали телеграму за підписом Леніна та Троцького, яка називалася “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради”. Цей грубий ультиматум українською стороною було відкинуто, і відповідь не забарилася – 8 грудня 1917 року з Бєлгорода на Україну напали більшовицькі війська, очолювані Антоновим-Овсієнком. З цього часу розпочався більшовицький терор проти нашого народу. Історик Олександр Музичко виділяє найголовніші злочини комуністичного режиму проти України:
придушення Української національно-демократичної революції 1918 року;
терор проти українського селянства у 1919-1921 роках (“військовий комунізм”);
знищення української інтелігенції у 1920-1930-х роках;
масовий терор проти пересічних громадян у 1930-ті роки;
Голодомори проти українського селянства 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років;
вбивства провідних діячів української еміграції (Петлюри, Коновальця, Бандери, Ребета та інших), що є проявом міжнародного тероризму;
терор проти населення Східної України у 1944-1945 роках;
терор проти населення Західної України у 1939-1941 та 1944-1950-х роках;
ліквідація Української повстанської армії;
гоніння на українську інтелігенцію протягом 1950-1980-х років;
приречення на загибель багатьох українців в Афганістані;
гоніння на українську церкву протягом майже всіх років існування СРСР.
Слід зазначити, що цей далеко не повний перелік злочинів комунізму в Україні не вичерпується з 1991 роком. Саме комуністи разом з іншими спорідненими партіями вносять розкол в українське суспільство по надуманій лінії Схід-Захід.
Справжнє руйнування комуністичної системи багато хто пов’язав з подіями на київському Майдані, що розпочалися 21 листопада 2004 року. Однією з провідних була ідея люстрації, що в ширшому сенсі означало очищення влади від старих кадрів, свідомість яких загартовувалася в часи СРСР. Однак після Майдану було обрано шлях всепрощення. Сьогодні очевидно, що він був хибним. Старі кадри нічого не зрозуміли і нічому не навчилися. Отримавши реванш, вони знову тягнуть Україну в радянське стійло “братньої” держави. Таким чином кінець радянської доби відкладається на невизначений час. Однак головним злочинним проявом комунізму була його ідеологія та пропагандистська машина, яка її створювала. Саме вона пустила найглибші коріння, призвела до найтрагічнішого наслідку — створила радянську людину, “совка”. Процес її створення в СРСР тривав протягом всього часу його існування. Саме комуністичний режим винен у дискредитації ідеї українського націоналізму.
У 60-80-ті роки радянська влада намагалася знищити духовний цвіт нації. У мордовських таборах морили дисидентів-інтелектуалів: Василя Стуса, Івана Світличного, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола та багато інших.
Вчений Мирослав Попович цей радянський період нашої історії назвав “червоним століттям”. На превеликий жаль, воно для України ще не закінчилося, яскраве підтвердження цьому – представники Комуністичної партії знову стали депутатами Верховної Ради. Звичайно, історія не має умовного способу, але давайте на хвилинку уявимо, якою б могла стати наша держава, якби владу в Україні не захопили більшовики. На скільки б менше було людських жертв, де б ми могли бути і як жити. Тільки зараз Україна робить перші несміливі і незграбні кроки в Європу. Та ми давно б стали розвиненою європейською державою, з нами б рахувалися Лондон та Берлін, а так... Тому в України один вихід – позбутися “комуністичної” спадщини.
Підготував Кость ГАРБАРЧУК
| Comments: |
