Лялька-мотанка забирає на себе хвороби
Людмила Тесленко-Пономаренко біля ляльок-мотанок своїх учнів
Так на різних культурно-мистецьких акціях, фольклорних фестивалях відбуваються майстер-класи київської художниці Людмили Тесленко-Пономаренко. П’ять років тому вона взялася популяризувати давню іграшку українців – ляльку-мотанку і нині стверджує, що її наука мало кого залишає байдужим.
– Це дуже демократичний спосіб навчитися робити іграшки з простих матеріалів – сіна, клаптиків тканини, різнокольорових стрічок, ниток, намистинок, – розповіла художниця. – Людина будь-якого віку може виготовити ляльку швидко і без інструментів – так, як це робили у давнину. Ляльки-мотанки з’явилися в Україні у добу пізнього палеоліту, отож, їм уже сім тисяч років. Мистецтво не розчинилося у небутті: жило до початку XX століття, потім тимчасово зачахло, а тепер відроджується у колекціях сучасних художників.
Чудернацькі ляльки – не лише спадщина наших предків, пам’ятка культури, вони наділені ще й магічними властивостями.
– Мотанка виникла не як іграшка, а як сакральна річ, – пояснює пані Людмила. – Її виготовляли, коли хотіли попросити, приміром, дощу у добрих духів. Коли нездужала дитина, батьки робили ляльку і клали її під подушку малюкові або прикріплювали йому до хворого місця, вірячи, що мотанка перебере на себе недугу. Після кількох „лікувальних сеансів” ляльку спалювали або закопували у землю, щоб покінчити з хворобою назавжди. Аби оберіг нікого не нагадував і не завдавав комусь шкоди, його робили безликим. Замість обличчя на голові мотанки – „куклі” – зображали хрест, символ сонця. Іграшки з різних місцевостей України мали свій неповторний орнамент: волинський, буковинський, подільський, черкаський... Ще у дохристиянські часи мотанка була посередником, своєрідним оберегом між поколіннями тих, хто відійшов у вічність, і ще не народженими людьми...
Ляльки-мотанки є маленькими, тобто домашніми, і великими, які на свята роблять усім селом. Їхнє сакральне значення збереглося дотепер під час проведення майже всіх аграрних свят. Як символ зими солом’яну лялю спалюють наприкінці Масниці, із лялькою Мареною забавляються на Івана Купала.
– Лялька – наче ниточка: потягнеш за неї, і відкриється цілий світ народної культури – мови, костюму, пісні, ремесел, – переконана Людмила Тесленко-Пономаренко. – Ця іграшка набагато краща за пластмасовий несмак, бо недорога, приємна на дотик і зроблена з натуральних матеріалів.
Євгенія ЛІЩУК,
м. Тернопіль
| Comments: |
