Сільське життя – це, зазвичай, буденні клопоти. Потопає у них і Юрій Демчук – обробляє городи, займається домашнім господарством, заготовляє молоко для «Укрмолокопродукту». Але у святкові дні його бричка перетворюється на маршрутне таксі, бажаючих скористатися яким щоденно збільшується. Напрямків – також, однак найчастіше – до районного центру.
– А було, що возив людей до сусідньої Волинської області, – зізнається Юрій Семенович, – захотілося їм ось таким чином, із форсом, завітати на весілля… А там ще й молодій парі закортіло «вітерцю» спробувати. Так гарно все вийшло – хоч кіно знімай. А ще краща сцена для кіно – коли я возив по Млинову графа Ходкевича із графинею. Це було театралізоване дійство з нагоди ювілею селища – і на цьому торжестві моя бричка також неабияк знадобилася. Загалом я користуюся нею вже близько десяти років. Щоліта стараюся щось у ній вдосконалити – то брезентовий тент змайстрував, то сидіння зробив, як у диванів, то старовинні ліхтарики поставив. І тепер можна як вдень, так і вночі впевнено курсувати. А заповітною моєю мрією є покатати на своєму таксі Президента України. На жаль, така нагода ще не трапилася. Адже відбувалися урочистості на знаменитих «Козацьких могилах», і на це свято прибув Президент, я також попрямував до Пляшевої. Думав: поважний гість забажає оглянути заповідник, а оскільки його площа, як відомо, чималенька – я відразу стану у пригоді. Можливо, так і трапилося б, але на заваді стала охорона – не підпустила та й годі.
Натомість Юрій Демчук у задоволенні прокататися бричкою не відмовляє нікому. Тим паче, дітворі. Інколи спеціально виїздить із дому, щоби догодити сільським хлопчакам. Каже, що таким чином їх не тільки катає, але й любов до природи прищеплює.
– Моє дитинство було пов’язане із кіньми, – зізнається їздовий, – а коли я одружувався, і вже було вирішено, що із Волинської області переїду у Рівненську, батько якось покликав мене і сказав: «Бери у подарунок Каштанку». А вже тут, у Маслянці, до Каштанки додалася Циганка – так з’явилася пара коней. Мені дуже хотілося, щоби батько на додачу до Каштанки долучив ще й свою бричку. Є у нього така, старовинна, неординарна. Нею, приміром, він неодноразово возив сільських парубків та дівчат на сватання, до розпису. Та батько вчинив по-іншому, сказавши: «Юро, нехай вона мене ще трохи потішить, а ти ж у мене майстер – зробиш ще кращу». Я з розумінням поставився до батькового рішення і відразу взявся за справу – змайстрував власний транспорт. А далі виникла ідея створити своєрідне радіотаксі. По боках брички написав номери телефонів, за якими можна замовляти поїздки. І не скажу, що часто, але час від часу лунають замовні дзвінки. Останнім часом – особливо з нагоди запрошень на весілля. Молодій у гурті дружок подобається роз’їжджати на бричці і в такий спосіб запрошувати родину на гостину. А мені до вподоби те, що дівчата при цьому вдягаються у національну одіж, чепуряться віночками. Одним словом, повертають гарний колишній звичай.
Ще одну традицію, пов’язану з українською ментальністю, запровадив сам Юрій – під час поїздок він пропонує пасажирам цілий «арсенал» козацьких, стрілецьких, повстанських пісень. Як відомих, так і призабутих. А ще одна «коронка» Демчука – дві підкови, які є важливим атрибутом брички. І обов’язковим атрибутом щастя, у що свято вірить і сам фірман. Принаймні, як зізнається, забобонно тричі постукуючи по дереву, в одному щастило точно – за десять років його жодного разу не спиняла міліція. А зрештою – за що «даішникам» спиняти: правил не порушує, номер зі знаком Євросоюзу LT 40608 ВС має, добру справу робить… Ну хіба що задля того, щоб собі замовити поїздку «з вітерцем»…
Сергій Новак,
Рівненська область
Comments: |