Дочка-одиначка стала матір’ю-героїнею
{mosimage} – Та звичайне у нас село, про що там писати? – гамувала у телефонній розмові мій інтерес до „багатодітного” села секретар сільради Марія Луцик. – Зрештою, якщо так хочете, то приїжджайте...
Ренів – село у Зборівському районі, де майже у кожній десятій родині підростає троє і більше дітей. Довкола Ренева – „депресивні”, вимираючі села, а тут – непояснимий феномен із народжуваністю. „Так на нас живописні краєвиди впливають”, – жартують одні ренівчани. „Ми щиро віримо у Бога, і Він нам дає багато діток”, – серйозно пояснюють витоки демографічного буму інші.
Хоча останніми роками ренівчани вже не б’ють демографічних рекордів попередніх десятиліть, коли у хатах нараз щебетало семеро-десятеро діток, та все ж щонайменше троє малюків і сьогодні є нормою для місцевих родин. Через те й показник народжуваності завше переважає над „смертною” статистикою. У селі на 250 дворів не пустує школа-дев’ятирічка, а садочок відвідують 25 дітей. Місцеві жителі кажуть, що багатодітність – традиційна „родзинка” Ренева: коли він 550 років тому лише засновувався, жило тут небагато родин, зате їхня чисельність уже й тоді була великою.
Виділяється Ренів й іншими, нетиповими, на жаль, для теперішнього часу чеснотами: монолітну греко-католицьку громаду не потрясають релігійні усобиці, дуже мало людей виїздить на заробітки за кордон, немає пропащих пияків, неблагополучних сімей, а отже, – і розлучень.
Що ж до дітей, то, як висловилася місцева жителька Любов Рій, мати їх багато вважається у Реневі „хорошим тоном”, модою. У її сім’ї діти „рояться” нівроку – двоє синів і дев’ятеро доньок виховують батьки! Наймолодшому, Тадейкові – чотири рочки, найстарша, 26-річна Марійка, вивчилася на педагога, але після одруження народила дитину і зараз у декреті. Перші шестеро дітей Роїв народжувалися рік по рокові, потім була восьмирічна перерва, а після неї Бог дав Василеві і Любові ще п’ятеро діток. Є вже у них і двоє онуків.
– Ніколи ми не планували стількох нащадків, – каже пані Люба. – Але хто вірує у Бога, той знає, що діти просто так не даються.
Цікаво, що 43-річна мати-героїня була одиначкою у батьків. Після 14 років роботи у колгоспі вона вийшла на пенсію і зараз займається виключно вихованням дітей. Чоловік працює водієм у кар’єрі. Сім’я з 13 душ живе на дві тисячі гривень в місяць, не отримуючи будь-якої державної допомоги на дітей. У соціальній службі пояснюють: „Не належиться”, оскільки пані Люба має пенсію, а її чоловік – роботу. Виручає домашнє господарство. Любов Рій зізналася: „Фізична праця мене не лякає, а ось матеріально нам досить важко”.
– Своїх дітей я намагаюся поставити на ноги так само, як інша жінка піднімає двох-трьох, – каже вона. – Дітям я, звичайно, не можу дати розкошів, але все необхідне вони мають. Якщо упущу бодай один день, потім його не наздожену.
Міцними тилами тутешні жінки завдячують своїм другим половинкам. „Чоловіки нас шанують, – запевняють ренівчанки. – Часто чуємо по селах, що на заробітки їдуть одні жінки, а чоловіки залишаються вдома. У нас цього немає. Жінки, як і годиться, переймаються домашніми клопотами, а чоловіки працюють – підробляють на будівництві у Тернополі чи Києві. Наші мужики землю під собою будуть рити, але не допустять, щоб мати покинула маленьких дітей і кудись поїхала!”
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область
| Comments: |
