Чи думав колись Юрій Добушинський, коли в молодості працював на консервному заводі в Колках, що саме на цій території колись загине… його син? Навіть у кошмарному сні таке приснитись не могло.
Подружжя збудувало хату, виховувало 11-річну доньку та 5-річного синочка. Батько, втративши роботу, їздив на заробітки в Київ та Луцьк, прагнучи, щоб сім’я мала все необхідне для життя.
– Коли я бував вдома, то Сергійко завжди зі мною їздив на мотоциклі і на возі. Він ріс допитливим хлопчиком, в селі його знали і дорослі, і малі, – розповідає Юрій Федорович. – І тут таке горе…
…Біда прийшла в дім подружжя Добушинських 27 червня. Мама якраз порядкувала по господарству, бо мала вихідний, а її маленький синок грався на подвір’ї.
– Потім Сергійко попросився погуляти до сусідських хлопчиків, він не раз туди ходив, – згадує, ковтаючи сльози, мама Валентина. – Ми якраз йому купили велосипеда, і на ньому він десь о першій годині дня вирушив до друзів. На душі якось тривожно було. І десь вже в годині п’ятій до нас приїхала «швидка», і мене як обухом по голові стукнули: “Ваша дитина обгоріла”. Як, де? Виявляється, що на трансформаторній підстанції. Він лежав обпечений і ще розповів, що зайшов у будку – хотів побачити, що там є. ”Мамочко, мене щось обпалило, а потім дим пішов”, – зі страхом дивився на мене синочок. – Я скотився зі сходів на землю…” Ой, це був жах, важко навіть згадувати…
Дитину того ж дня доставили в Луцьк. Біля сина весь час сиділа мама. Тато телефонував усім знайомим, запитуючи, як врятувати дитину.
– Я навіть добився до пасічника, який лікує опіки медом. Він сказав, якщо немає внутрішніх травм, то візьметься поставити на ноги дитину, – каже Юрій Федорович. – Але через два дні Сергійка не стало.
Хлопчик до останнього заспокоював маму: “Ти не плач, я ж так тебе люблю…” І це при тому, що він отримав термічні опіки рук, ніг, шиї, тулуба.
– Я дивилася на обпечене тільце, з якого витікала рідина, і не могла стримати сліз. Чому так сталося? Чому те приміщення було не на замку? – каже Валентина. – Дитину не вернеш, але й крайнього знайти не можна.
– Через тіло пройшов електричний струм, який обпік легені, – продовжує стривоженим голосом батько. – Не врятували… І тепер ми хочемо одного: щоб покарали того, хто повинен відповідати за цей об’єкт. Скільки таких занедбаних підстанцій в Україні?
–Такі об’єкти обов’язково мають бути зачинені на замок, – сказав Василь Давидовський, електромонтер Маневицької філії ВАТ “Волиньобленерго”. – Відповідав за цю закриту трансформаторну підстанцію №150 овочесушильний завод, оскільки він живився енергією цього об’єкта. Ми ж такі не обслуговуємо. Там обов’язково має бути електрик. Кажуть, що завод хтось викупив. Тоді за порядок відповідає власник, у кого на балансі ця станція. Ми тільки маємо право там робити перемикання – щоб відключити лінію. І все. На території Колок є, наприклад, підстанція РТП, до якої ми не маємо відношення. Але там порядок, все обгороджене і на замку, як і в місцевій лікарні.
Представник Маневицької районної прокуратури Андрій Матюк від коментарів щодо цієї трагедії відмовився, повідомивши лишень, що власником колишнього овочесушильного заводу нині є Олександр Левчук із села Струмівка Луцького району.
– Я не можу коментувати вам нічого по цій справі, тільки з дозволу прокурора. Я підписував інструкцію, що не розголошуватиму відомості, які є внутрішніми документами. Напишіть офіційний запит на ім’я прокурора, і я все підготую, якщо мені дадуть дозвіл…– сказав представник прокуратури.
…Коли хоронили маленького Сергійка, плакало все село, не втримався від сліз навіть священик. Смуток і біль тепер в оселі Добушинських. Тільки-но мама почне розповідати про синочка, як сльозами вмивається і сестричка Сергійка.
– Якась жінка, коли ми були із сином в лікарні, принесла чотири тисячі гривень (донька не знає, хто це був). Незнайомка сказала: “Хоч це не наше, але гроші хай хлопчикові на лікування будуть”. А вийшло, що на похорон, – знову ридає Валентина. – Вже і яблук зі мною Сергійко не збиратиме, і по господарству не допомагатиме…
Трансформаторна підстанція, на яку піднявся хлопчик сходами, тепер на замку. Хтось же замкнув небезпечний об’єкт після того, як сталася біда. Тому Добушинські, маючи фотографії занедбаного об’єкта, як вони сказали, будуть звертатися у Генеральну прокуратуру. Може, там їм скажуть, хто ж винен, що до приміщення міг зайти будь-хто.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
P.S: Редакція вважає цей матеріал офіційним запитом до Маневицької прокуратури.
Comments: |