Поліський спортсмен – серед олімпійців СРСР

Петро БАХОВСЬКИЙ

Ядро перелітало через увесь стадіон

Родину Баховських старожили ще добре пам’ятають, хоча від неї залишилася і мешкає тут лише вдова молодшого Петрового брата Станіслава з дітьми.
Любов Іванівна Баховська дівера свого пам’ятає добре, зберігає в сімейному альбомі чимало фотографій, де бачимо Петра школярем, студентом, лікарем, серед своїх друзів, а от світлин зі спортивного життя майстра-багатоборця, на жаль, не збереглося. Чи не було й зовсім? Жінка не знає, чи запрошували Петра до збірної СРСР, яка готувалася до поїздки в Токіо, бо спортом тоді вона ще не цікавилася. Але дещо важливе про трагічну долю братів Баховських, загалом усієї родини, все ж змогла розповісти.
У сім’ї простих хліборобів Михайла та Ганни Баховських було три сини: Петро, Станіслав і Степан. Та лише у найстаршого, Петра, котрий народився в 1937 році, виявилися непересічні здібності до фізкультури. Ще в школі дивував місцеву публіку своїми спортивними досягненнями. Не один, хто пам’ятає Петра-школяра, ще й досі вражається тим, як хлопець жбурляв ядро ледве не через весь стадіон. Після школи Петро продовжив навчання і свій спортивний гарт у Володимир-Волинському педучилищі, а закінчивши цей заклад, подався до Львова вчитися на лікаря.
Спорт в СРСР офіційно вважався любительським, тому спортсменам доводилося бодай рахуватися на якійсь роботі. Маючи диплом лікаря, Баховський працював травматологом в одній з міських лікарень, згодом влаштувався лікарем на спортивній базі “Динамо”. Там і мешкав у гуртожитку, бо якраз на той час розлучився з дружиною. Не пощастило Петрові в шлюбі. З дружиною то сходився, то знову жили нарізно: вона у їхній квартирі з сином, а він – з тещею в її домі. Проблеми виникали і з його родичами: наймолодшому братові Степанові не було де прихилити голови – мусив забрати до себе, а коли померла їхня мати, то забрав до Львова і доглядів до смерті батька-інваліда, зовсім сліпого. І все ж Петро не падав духом, був мужньою і вольовою людиною, оптимістом, гостинним і компанійським хлопцем, тому мав багато друзів і приятелів. Любив гостей (Станіслав з дружиною не раз їздили до нього на запрошення) і сам гостювати не цурався. Особливо в рідному селі. Приїжджав навіть з друзями-спортсменами, щоб показати мальовниче Полісся, потренуватися на його просторих водоймах.

Після подорожі в Індію несподівано помер

Петро Баховський любив подорожувати. Майже щороку під час відпустки чи сам, чи з дружиною у складі туристичних груп перебував у мандрах. Це захоплення і відіграло у його долі фатальну роль. 1986 року він з групою львівських лікарів-туристів відвідав Індію. Повернувшись з подорожі, несподівано (адже мав чудове здоров’я) став нездужати. Спочатку не звертав на це уваги, думав, минеться. Але кволість у тілі не зникала, ставало все гірше. Незабаром недуга прикувала його до ліжка – і за кілька днів чоловіка не стало.
Під час розтину виявилося, що він помер від якоїсь інфекційної хвороби, що уражає печінку та нирки. Нею заразився в Індії. Перед поїздкою туристичній групі не було зроблене належне щеплення, отож, крім нашого земляка, помер від цієї ж хвороби тоді ще один турист. Поховали Петра Баховського на львівському міському кладовищі  у Брюховичах. Незабаром помер і його середульший брат Станіслав. Найменший, Степан, який після смерті Петра лишився бездомним, певний час поневірявся у Львові. Де він тепер, чи живий, ніхто в Малій Глуші не знає. Баховський-старший пішов з життя у розквіті сил через нещасний випадок. Міг би ще послужити українському спорту, адже був не тільки сам спортсменом, а й мав кваліфікацію спортивного лікаря.
Микола ШМИГІН,
Волинська область

• Нравится
•