Кабани-пивомани
Без пива до кабанів не приїжджайте
Дорога до Софіянівки Маневицького району неблизька. У саме село громадським транспортом можна добратися лише двічі на... тиждень. А от таксисти залюбки підвозять гостей з райцентру у цю оазу дикої природи. Дивуюся: лісову дорогу перед самісіньким «носом» наших «Жигулів» перебігає зайчик. Водій каже, що то не рідкість, тут можна побачити і козулю. Заодно випитую і про кабанів, чи, бува, не легенди це все про їхню питущість.
– Ні, щира правда, – запевняє чоловік і пригальмовує біля магазину. – Йдемо по пиво?
Єгері радо зустрічають гостей та запрошують оглянути свої «володіння» – Софіянівське лісництво має 19000 гектарів лісу (територію орендує «Феміда-Інтер»). Анатолій Гришко трудиться тут кілька років. Саме він і «присадив» своїх «підопічних» – диких кабанів – на градус.
– Чула, дехто телятам дає пиво, щоб гарно лисніли, а кабанам чим воно корисне? – цікавлюся у єгеря.
– Апетит наганяє й плодючості сприяє, – сміється Анатолій Ростиславович й відразу серйозно додає, що не жартує. – Коли ми прийшли сюди господарювати, поголів’я вепрів мали менше десятка – зараз є близько двохсот. З’їдають ненажери понад 50 тонн розсипних кормів! Люблять горох, ячмінь, кукурудзу, овес. То й ростуть, як на дріжджах. А ще підкормлюємо їх буряками, картоплею, а в сезон – і кавунами. Ну, а підпоюємо пивом.
Єгері проводять стежками до своїх годованців. Щойно стукнули пляшки – десятки диких кабанів ринулися до нас. Ми ще не встигли відкрити пиво, як вепри вишикувалися у чергу й голосно зарохкали. Звірі не зводили погляду з рук єгеря доти, доки він не змилувався над ними, спраглими, й не простягнув до чорних рил пляшки.
Першим смакував велетенський Васька. Пиво пінилося у рилі, а він жадібно смоктав ще і ще. Для нього, 250-кілограмового вепра, дві-три пляшки – нема нічого, не доза.
Подруга Васі Ася ніяк не могла дочекатися своєї черги й від нетерплячки аж «затанцювала». За нею забігали малі поросятка. Володя Данилюк, другий єгер, почастував пивом і її. Тоді пляшку відкрили для кабанихи Машки. Вона потім ще довго ходила за нами слідом, чекаючи чергової порції хмільного напою.
– А щось міцніше пити своїм вепрам давали? – випитую у господарів лісу.
– Ну..., було, – таки зізнається Анатолій Гришко. – Наш Васька за милу душу вихлепче і пляшку горілки. Тільки таке добро йому рідко перепадає. Закусить шматом сала, вляжеться під сосною – і хропе.
На території лісництва живе майже півсотні лосів, сім-вісім благородних оленів, зо два десятка вовків. Потіха для дорослих і дітлахів – молода ведмедиця Маша. Вона настільки здружилася з людьми, що аж дивно. Побачивши на своїй території гостей, відразу біжить зустрічати. Зізнаюся чесно – я оніміла, коли вона спершу... пооблизувала мої руки, а потім поклала лапу мені на плече.
– Не бійтеся, Машка у нас ручна, звикла до людської ласки й дуже любить гратися, – запевнив Анатолій Ростиславович. – Вона так випрошує у вас щось солоденьке. Теж ми навчили.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
