19-рiчна студентка стала мамою 12 братикам i сестричкам
Дружна сім’я Халімонів
«Скільки житиму, татом не назву»
– Я пам’ятаю, як мама гладила мене по головi i плакала. I Вiку також гладила. Обличчя її не пам’ятаю, лише руки. Вони були теплi-теплi, — каже 11-рiчна Настуня, наймолодша з багатодiтної сім’ї Халiмонiв.
Коли померла матуся, Настi заледве виповнилося чотири роки. Ще є найстарша, нинi 27-рiчна Оксана. Але на час смертi матерi вона вже мала свою сiм’ю i жила окремо. Ще був Саша.
– Він був такий веселий, найкращий. Ми його не вберегли. Два роки тому ми знайшли його он там, у сараї. Напередоднi свого весiлля, – стишує голоси дiтвора. Наче боїться Сашу розбудити. Кажуть, що їхня старша сестра Надiя, яка замiнила їм матiр, замало з розуму не зiйшла пiсля смертi брата. Ще й нинi при нiй не згадують тi днi.
– Ось подивiться, яка у нас мама прегарна була, – несуть мені домашнi свiтлини. – Вона вмiла дивовижно вишивати. Так, як вона, тiльки Надя вмiє.
– Годi прихвалювати – сорока вкраде, – злегка сварить менших братiв i сестричок “мама Надiйка”. – Це зараз з ними клопоту немає. Не вгледiла, коли й повиростали. Самi вмiють i їсти зварити, й попрати, й поприбирати. Голiвки вже собі вимиють. А як були маленькими, то я просиналася i засинала з думкою, чи ж усе встигла зробити? — сама ще юна i тендiтна, нині вже 26-рiчна дiвчина голубить голiвки найменших.
Спати доводилося мало. Поки всiх вкладеш, вже й свiтанок. Каже, що найчастiше їй школа снилася. Дев’ять школярiв щоденно потрiбно було зiбрати до школи, а вона на той час i сама вчилася у Харковi на бухгалтера. Дев’ять школярiв – це дев’ять пар взуття, дев’ять ранцiв i... бiльше тисячi зошитiв за одну закупку!
– Я все боялася, щоб мої дiти були не гiрше одягнутi й взутi за iнших, – усміхається Надiйка. – Ми не сироти. У нас просто немає мами. Тато? Є вiн. На сусiднiй вулицi живе. Але я йому сказала, що скiльки житиму – татом не назву. Це через нього, через його пиятику померли наша мама. Я бачила, як вiн її вдарив у груди. I коли вона помирала — бив її. А скiльки ми маленькими вдома через його крики i побої не ночували? Тiльки мама знали i нiчка темна…
«Ми не гірші – весілля гуляли, як годиться»
– Ходiть, ми нашу хату вам покажемо. Маємо три спальнi, зал, ванну, туалет, дитячi, – ведуть мене до просторої кухнi з довжелезним столом. У сiльськiй хатi – аптечна чистота.
– Хто так гарно прибирає? – дивуюся.
Дiти дружно показують на Свiтлану, а та сварить їх пальчиком: “Чесно кажiть – всi прибираємо”.
– Це просто у нас мiсця багато в новiм домi. То районна адмiнiстрацiя нам його подарувала. А бачили б нашу стару хату. Ми в однiй кiмнатцi – 8-10 чоловiк спали. Мама часто хворiла, а батько постійно п’яний. Це було страшно. Крик стояв вiчно, бiйки, сварки. Тут нам спокiйно. Нiхто не валяється п’яний i нас не сварить, – щиро розповiдають. Кажуть, що батько приходив до нової хати лише раз. Коли вони видавали замiж їхню Таню.
– Краще б i не приходив. Напився i валявся тут на подвiр’ї, перед людьми нас ганьбив, – по-дорослому підсумовує Свiтлана.
Розповiдають, що у новiй хатi вiдгуляли лише Танине весiлля, Сергiю ж справляли у старiй материнськiй хатi.
Так вiн сам захотiв. Весiлля святкували гучно – із застiллям, музикою, красивим платтям нареченої та модним костюмом жениха. Аякже. Весiлля потрiбно вiдгуляти, як годиться. Раз на вiку буває. “Ми не гiршi вiд iнших”, – ось такi вони, дiти-сироти, яких виростила, сама ще дитина, старша сестричка.
– Вже племiнничкiв маємо. У Танi – Євген пiдростає, а Сергійко бавить Оленьку. Донечку Сергiя в честь мами нашої назвали, – охоче розповiдають дiти про своїх братикiв i сестричок, якi вже вилетiли з цього дитячого гнiзда, та їхніх чоловiкiв-дружин. Тiшаться поповненню у їхній великiй сiм’ї так, як вмiють тiшитися лише дiти. Жодного разу з вуст дiтей не зiрвалася скарга про те, що їм важко. Що чогось не вистачає. Зате з якою радiстю показували гарно доглянутий город, квiтники. Всього ж дiтвора обробляє два з половиною гектари землi. Мають корову, коня, свинi. Але вся господарка на “маминiй хатi” – там живе 23-рiчний Роман i батько. Дiти щодня ходять Ромчику допомагати. Кажуть, що за господаркою i хатою потрiбно пригледiти. Та й за батьком також. Хоч i не розмовляють з ним та оминають. Але мама його любила.
Свiтлана МАРТИНЕЦЬ,
Чернiгiвська область
Фото автора
| Comments: |
