Порятунок селянина – оптові ринки?
На селі не в одного господаря цього року згнила морква, бо він не знав, де її збути. Дехто з фермерів наймав людей, щоб вивезли зітлілу капусту з погреба, бо вона нікому не потрібна. Селяни Волині, у чиїх господарствах вирощується 98 відсотків картоплі, понад 60 – інших овочів, сушать собі голову над тим, де збути оте кров’ю і потом виплекане і зібране. І нікому голова не болить, що їсть наш споживач: штучні трансгенні продукти, невідомо де вирощені і якої якості, чи свої, натуральні, які селяни нерідко згодовують худобі чи викидають, бо не можуть їх продати.
Україна – одна з найбідніших?
Чи ж справді в нас так мало виробляють сільськогосподарської продукції? Ні, аграрники в один голос заявляють, що Україна може прогодувати не тільки себе, але й пів-Європи, аби були ринки збуту. Хоча надворі липень, але селяни ще й зараз не знають, скільки коштуватиме картопля, пшениця, морква чи буряки. Та головне, немає оптових ринків, куди б фермери, одноосібники чи сільгосппідприємства могли б звезти свою продукцію і не морочити далі собі голову, а думати про урожай наступного року. Саме про це йшла мова на черговому засіданні Луцького прес-клубу реформ, де обговорювали питання інфраструктури аграрних ринків в Україні та ролі сільськогосподарського дорадництва. Як зазначив Роман Корінець, заступник директора інституту розвитку аграрних ринків, член ради національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України, нині в Україні діє безліч комерційних каналів з непрозорими умовами купівлі-продажу продукції села. Про оптові ринки говорять у нашій державі кілька років, однак і далі на праці села наживається перекупник. Скажімо, у Львові картопля коштувала минулого року 1,8 гривні, у Донецьку – 4,2 гривні. Якби були оптові ринки, то цей продукт для донеччан був би за меншою ціною, оскільки його не привозив би посередник, а поставляли б у регіон великими партіями з оптових ринків.
Ще в 2005 році Президент України видав указ “Про заходи щодо продовольчої безпеки України”, де одним з пунктів було створення оптових ринків у державі. Однак пройшло два роки і в Україні є тільки 150 овочевих баз, а от оптовий сільгоспринок “Шувар” поки що діє тільки у Львові, ринок живої худоби – у Черкасах. Хоча в Європі гуртова торгівля продовольством існує з часів виникнення міст. А що ж у нас зараз? Неодноразово піднімалося питання виділення землі для оптового ринку поблизу Луцька, однак воно так і лишилося відкритим. А на засідання прес-клубу ніхто з представників міської влади не прийшов, хоча їх запрошували, щоб послухати про проблеми тих, хто виробляє продукцію. Тому й шукають аграрники вихід, як сказав Микола Собуцький, голова асоціації фермерів і землевласників Волині, самотужки. Наприклад, ковельська влада вже готова надати землю під оптовий ринок. Однак для цього потрібно працювати спільно: виробник, держава, приватний капітал (без якого не можна створити всю інфраструктуру ринку) і навіть іноземна спільнота.
– І робити це потрібно якнайшвидше. Я був у Литві, і там уже у супермакретах, котрі є навіть у малих райцентрах, овочів – яких тільки душа забажає. Звідки їх ввозять у країну, невідомо. Там ці супермаркети знищили овочівництво, яким в основному займається дрібний господарник, як галузь, – сказав Микола Тихонович. – Чи не догосподарюємось і ми до цього?
Щороку – мільйонні втрати
А поки немає оптових ринків, область втрачає свої податки. Як зазначили виступаючі, лише на волинських яблуках, які були вивезені за межі області через відсутність належної переробки і зберігання, ми втратили 3-7 мільйонів гривень податків. Натомість соромно навіть подумати, що до нас ввозяться плоди садів невідомо звідки, коли наші села потопають у яблунях, вишнях, сливах і грушах. Часто свою продукцію просто згодовують худобі.
– Навіть оті ярмарки, які організовувала влада колись – це був для сільгоспвиробників один зі способів представити свою продукцію споживачеві, – зауважив Олег Галасун, фермер із Чарукова Луцького району. – А зараз і цього немає.
– Щоб збудувати сучасний оптовий ринок, потрібні немалі кошти. Наприклад, лише щоб виготовити документацію, потрібно півмільйона євро. В середньому на один гектар площі під ринок (а він займе щонайменше 10 гектарів) потрібно вкладати один мільйон доларів. А окупиться він тільки через 7-12 років. Чи є в нас такі кошти? – переймається Людмила Петриканин, заступник начальника головного управління агропромислового розвитку області. – Адже на оптових ринках мають бути овочесховища, холодильники. Тут повинні торгувати елітним насінням, засобами захисту рослин. На ринку має бути банк і страхова компанія, лабораторія, де б визначалась якість продукції. Тобто має не тільки закуповуватись вирощене, але й надаватись весь комплекс послуг. Питання ринків, звісно, на часі, але досить складне.
Хоча Руслан Хомич, одноосібник із села Краватка Рожищенського району, переконаний, що поки що в Україні повинні будуватися звичайнісінькі гуртові ринки, без великих капіталовкладень. Адже допоки віднайдуть мільйони, господарник щороку нестиме через посередників великі збитки, а споживач їстиме невідомо що. “Тільки на одному цукрові я втратив цього року 5 тисяч гривень, бо не знав, де його продати, – повідав фермер. – Моркву продав по 20 копійок за кілограм, а знаю, що посередники збували її в Києві по 7 гривень. Ми не повинні думати, де продати продукцію, для цього мають бути оптові ринки. Селянин має бути в полі”.
Наскільки швидко організують у нашій області бодай один оптовий ринок, залежить і від влади, яка, як зазначили виробники, плює на них, і від приватного капіталу.
Марія ДУБУК,
Волинська область
| Comments: |
