Зламав старому батькові карк
Підпис відсутній
***
Напередодні трагічної події сусід загиблого порався на подвір’ї. Уже вечоріло, і з паші саме прийшли корови (зима ж була тепла й безсніжна). Пас їх тоді якраз ще живий дід Олександр – почувся його голос, а потім з’явилася за парканом кремезна статура. Дід зайшов у свій двір, а через деякий час звідти долинули крики. Сусід зрозумів, що там знову щось не поділили батько з сином. Лаялися вони ледь не щодня, нерідко й билися, тому рейвах за парканом був уже звичним ділом. Сусід не збирався їх розбороняти та мирити, навіть коли почув бабине благання допомоги, бо мав попередню гірку “миротворчу” практику: потім робили його крайнім. “Потовчуться, та й заспокояться”, – спокійно подумав він, доробив свою справу і пішов до хати.
***
Батько з сином і справді жили, як собака з котом. Старий мав круту норовливу вдачу й виховував сина дідівським методом – паском або й своєю тяжкою рукою. Лупцював і дружину, якщо та ставала на заваді такому вихованню. Продовжував бити нащадка суворий батечко і коли той виріс: хлопець не зміг завести своєї сім’ї, тож жив біля нього. Замість паска (бо перехиляти через коліно дорослого парубка стало складніше) він зробив собі спеціального батога й лупив ним по спині безпутне чадо. Ясна річ, будучи часто битим, плекати синівські почуття до такого родителя складно. Син намагався чинити опір, а іноді й сам з’ясовував стосунки з батьком “по-чоловічому”, але позаяк фізичними даними значно поступався йому, то майже завжди отримував на горіхи.
Мешкали старий зі старою і їхній син хоч і під одним дахом, та вели окремішнє життя: кожен зачинявся у своїй кімнаті, сам собі варив їсти і таке інше, тобто рідні люди через постійні конфлікти стали чужими.
***
Хто вбив старого Р., недовго залишалося загадкою. Правда, не обійшлося і без версій. Наприклад, дочка вбитого, котра приїхала з Каменя у той же день, почувши про смерть батька, подумала, що з ним поквиталися місцеві самогонники. Адже батько хоч і сам любив випити, не терпів п’яним сина, тому часто ходив до торговців оковитою і лаявся з ними за те, що продають йому горілку. Проте несподівано (для тих, хто мало знав сім’ю Р.) крапку над “і” у пошуках винуватця смерті свого батька поставив син, зізнавшись ще того ж дня, що це справа його рук. А трапилось усе так.
…Коли старий пригнав з паші корів, син був у своїй кімнаті. Почувши батьків крик, визирнув у вікно. Виявляється, їхня корова побігла на город, і батько, лаючись, пішов її завертати. Син вирішив старому допомогти, тож вийшов і собі на город. За хлівом зустрівся з батьком. І старий увесь свій гнів вилив на нащадка. Почав докоряти і лаяти за те, що той брав без дозволу велосипеда та ще й не завів потім у сарай. Син виправдовувався, що мусив їздити на прохання матері, яка збиралася розчиняти тісто на хліб, у магазин по дріжджі. Але розлючений батько виправдань слухати не захотів, а накинувся на сина з кулаками. Той і собі замахав руками, цілячись старому в обличчя. Отже, бійка розгорілася серйозна, що навіть баба в хаті почула – вийшла і стала просити старого припинити лупцювати “дитину”. У відповідь почула від нього наказ забиратися геть, якщо не хоче і сама “получити”. Налякана баба сховалась у хату.
Ймовірно, що і на цей раз син отримав би від батька доброго прочухана (незважаючи на восьмий десяток років, був набагато дужчим од спитого п’ятдесятирічного сина), якби старий не послизнувся. Скориставшись цим, син кинувся на лежачого і став озвіріло товкти кулаками, цілячись у голову та шию. Опам’ятався, аж коли тіло батька зробилось нерухомим і бездиханним. Відчуваючи, що наробив біди, син злякано затрусив його, а тоді припав до грудей вухом.
– Мамо! – закричав, убігши в хату. – Батька нема! Він там, на городі, неживий лежить!
Стара, заголосивши, побігла туди. Пересвідчившись ще раз, що старий таки мертвий, вбивця забрав од трупа матір і завів її в хату. Там і признався їй, що це він ненароком убив батька. Але мати нічого не відповіла, вона лише плакала від потрясіння.
***
Уже стемніло. Мертвий батько лежав на городі, а син сидів у хаті і злякано обдумував, як замести сліди свого злочину. Доживати віку в тюрмі йому не хотілося.
Пізнім вечором він викотив із сараю тачку, поклав на неї труп, торбу та інші речі, з якими батько пас корів, і потягнув свій страшний вантаж до центру села. Вулиця була, звісно, в таку пору безлюдною, тож зумів непоміченим дотягнути тачку аж до бару. Там, біля покинутої хати, що напроти сільської торговельної точки, і розвантажився. Повернувшись додому, ліг спати. Правда, як каже, довго не міг заснути, але таки сон зморив його, і він проспав до пізнього ранку, доки не збудив сусід, котрий прийшов у хату зі страшною новиною. Син спочатку розіграв перед ним сцену: гірко плакав, навіть побивався. Повторив цей спектакль і перед людьми біля мертвого батька. Та коли міліція забрала труп на експертизу й почалося розслідування загибелі, нерви у батьковбивці здали, і він зізнався.
***
Смерть сімдесятитрирічного Олександра Р., за висновком експертизи, очевидно, спричинив перелом шийного відділу хребта. Це ж яку злість потрібно мати, щоб зламати хирлявенькими руками рідному батькові карка?! А от чому труп лежав босим і зі спущеними штанами, вбивця на слідстві так і не зміг до пуття пояснити.
Камінь-Каширський районний суд кваліфікував цей злочин як тяжкий, з обтяжуючими обставини (потерпілий – людина похилого віку) і визначив підсудному покарання – сім років позбавлення волі.
Тарас Іванишин,
Волинська область
| Comments: |
