Хто ще не продався і не зрадив – то бігом у Верховну Раду
Підпис відсутній
Продай, продай, і просто в рай
Але давайте будемо щирими до кінця. Хіба нинішні сердешні слуги народу першовідкривачі на ниві запроданства? Їм є у кого і чого повчитися. За прикладами не треба далеко ходити. Коли Берестецька битва була у розпалі, відправив Богдан Хмельницький до поляків на переговори полковника Крису. Тому щось крепко солоденьке пообіцяли, і він залишився у вчорашніх ворогів. Перейшов на їхній бік. Показав їм стежки у непрохідних болотах до табору козаків. Та хіба це поодинокий факт?
Пригадаймо продажного Кочубея. А чого варті «подвиги» відомих українських зрадників гетьманів Носа, Самойловича, Многогрішного. Коли перед очима якась власна вигода, геть забувається честь, гідність, обов’язок, порядність. І ловлю себе на думці: а може, тому, що ми, українці, вовіки віків завжди більше дбали про власну шкуру, свій город, свою худібку, а вищі очільники – про багатство і вельможність, прагнули лизнути чийсь зад – російський, польський чи турецький, практично ніколи не мали державності. Завжди ходили у наймитах, комусь слугували.
А що змінилося, коли з Божої милості незалежність впала нам до ніг? Анічогісінько. Гоноровий перший президент, велике патякало, котрий знає, що все не так, а як треба робити не вміє, зате повчає. Чим він кращий? Хто дав добро, щоб росіяни викачали гроші з ощадбанків (кривавицю наших батьків). А хто віддав задарма ракети з атомними боєголовками? А хто пробздів Чорноморський флот? Яке слово підходяще підібрати за такі подвиги недавньому горе-отаману? Допишіть самі.
А той пиячок, який правив нами десять літ, більшої поваги заслуговує? Окрім того, що поставив раком село, пустив з торбою по світу нещасних співвітчизників, хіба ще може похвалитися тим, що продав за копійки зятеві пів-України, а решту – пропив. Хіба це не зрада?
Парад зрад
Нарешті дочекалися. Прийшов на Олімп наш в доску. Любить Вкраїну, шкодує свій народ. Замість того, щоб взяти за сраку бандюків, посадити за грати, сюсюкає з ними, заграє. Бач, бо демократ! Може, й так, може, й правильно. Що скаже Європа, що скаже світ? Але ж є ще золоте, неписане правило: у вовчій зграї треба по-вовчи вити. Бо загризуть. А ще почав про любих друзів, кумів, сватів, бджіл більше дбати, ніж про свій народ.
І та банда кинула нашого дорогого гетьмана під ноги, стала топтати. Тоді нарешті дійшло. Тупнув ногою. Пізнувато.
Можна сьогодні плювати на Мороза. Ну і що? А я б його й пошкодував. Чоловічина дбає про спокійну старість. Потискає руку Президента, а за спиною тримає, мабуть, дулю. Про все домовилися, все розрахували, а він далі засідає і всіх десь має. Бо вибори для нього – це каюк. Прийде час, і Сан Санич ще й Януковича взує, якщо Юля пообіцяє спікерське крісло...
Тут детальніше хотілося б погомоніти про зграю, котра довкола отаманського крісла в’ється. У помаранчеві днини щовечора на сцені під самісіньку пахву Ющенка пхалося одне миршавеньке чмо. А як роздувало щоки! Здавалося, що ось-ось лусне. Дивно, не тріснуло. Виждало, пригрілося, а коли гетьману стало паршиво, бздиньк – і під пахву до Януковича. І тявкає, тявкає, як він хоче рятувати народ. Боже, яка гидота! На очах усього люду так плазувати, так спадлючитися.
А великий правдолюб Головатий. Того, кажуть, обійшли посадою. Нині обпльовує своїх соратників, бореться за Януковицькі ідеали.
Ще один знаменитий нашоукраїнець – Безпалий, який всюди на телевізійних каналах постійно обстоював нашоукраїнців. А це десь тиждень тому з’явився на екранах – переляканий, у тремтячих руках – папірець, і писклявим голосочком збивчасто, ковтаючи склади, цвенькає-читає: «Диктатура меншості над більшістю...». Цікаво, скільки цьому дали, що так несподівано прозрів.
Табунами біжать від Юлі. Можна ці приклади продовжувати далі, перераховуючи «крис». Напрошується питання: а чому зраджують і продаються? Та тому, що немає ідеї, порядності, моралі, поваги до тих, хто тебе вибирав, до землі, котра тебе породила. У списки депутатів підбирали не борців за справу, а грошові мішки. На першому плані у них «бабки», посади, вигода. Начхати їм на ідеали. Морози, януковичі, мартинючки тягнуть час, торгуються, підкупляють любих друзів і тимошенківців, щоб вкотре пошити в дурні Ющенка. Гидка комедія у верхах триває, а народ мовчить, він збайдужів, зневірився. Людей знову дурять, як останніх лохів. Парад зрад продовжується. Кажуть, риба гниє з голови. Воістину правда.
А народ тим часом бідує. Тиняється по світах, рачкує на полях. Бо безталанних правителів має.
Недавно був на Зелені свята у рідному селі Рудка-Козинська, що в Рожищенському районі Волинської області. Страшно на наших бабів дивитися. Майже всі, кому за шістдесят, згорблені, руки порепані, на ломаку спираються, деякі на дві. Знищені, розбиті. Серце розривається, дивлячись на них. По-дібна картина не лише у моєму селі. Що не встигли комуняки, наші “ріднесенькі” демократичні кровососи досмоктують останні соки з людей. Зате луплять себе в груди і верещать, наче поросята недорізані, як вони люблять свій народ.
І все ж насамкінець хотілося б застерегти інтриганську зграю наверху, котра бачить себе володарки нації, має нас за овець: не грайтеся, дограєтеся...
Євген ХОТИМЧУК
| Comments: |
