Суботнього вечора жінка, що мешкала поряд із сім’єю К., вирішила провідати своїх сусідів. Але на подвір’ї нікого не було видно, а панувала якась насторожена тиша довкола їхньої оселі. Тихо було і в хаті. Сусідка спочатку зазирнула в кухню, потім у кімнату і остовпіла від жаху: на ліжку в калюжі крові лежав старий господар, а його син сидів поруч і водив довкола невидющими очима…
Правоохоронці, котрі прибули за викликом сусідки на місце події, також були вражені побаченим: ліва частина голови мертвого була практично місивом з м’яса та кісток черепа, кров’ю було залите ліжко, підлога, забризкані стіни, поруч з трупом лежала закривавлена сокира… Син мертвого, котрий і досі сидів на своєму місці, відразу й зізнався, що то він убив батька. Сказав це парубок спокійно, ніби зарубав не людину, а курку. Така поведінка вбивці, утім, не надто здивувала: він – інвалід першої групи з народження через психічні вади, крім того, був ще й п’яний…
– Навіщо ж ти убив свого батька? – запитали його.
– А нехай не лякає мене! – відповів так само спокійно.
Якщо проаналізувати попереднє життя батька й сина К., то складеться враження, що трагічна розв’язка їхніх родинних стосунків зовсім не випадкова. Річ у тім, що обоє зловживали спиртними напоями, а захмелівши, часто сварились і билися між собою. Ну, якщо, скажімо, аморальна поведінка психічно нездорового хлопця (та, власне, горілка і з розумного зробить дурня) ще якось пояснюється, то пияцтво його літнього (1936 року народження) батька ні в які рамки розуміння не вкладається. Більше того, якщо вірити словам сина, старий сам на себе накликав смерть.
…Анатолій був меншеньким у сім’ї. Мати дуже шкодувала й піклувалася про нього аж до своєї смерті. Вона так прив’язалася до сина, що не погоджувалась віддати його ні в лікарню, ні у спецшколу, коли з’ясувалося, що вчитися у нормальній хлопчик не зможе. Тож він не навчився читати та рахувати. Сім років тому мати померла, й опікуватися сином став старий батько-пияк. Привчив до алкоголю, зовсім не переймаючись можливими наслідками. Гроші ж на випивку вони мали: обоє отримували, як для села, непогані пенсії. Напившись, старий згадував, що він батько, й починав навчати сина “уму-розуму”, а коли той не слухався, лякав померлою матір’ю: мовляв, от сьогодні вночі вона встане з могили й забере його на той світ. На хлопця це діяло: він клякнув од страху й робився слухняним. Для більшого ефекту своєї погрози батько приніс у хату сокиру й тримав під подушкою:
– Бачиш, – показував синові, – у мене буде чим відбитися від покійної, а тебе вона забере!..
Надвечір того дня батько прийшов додому з півторалітровою пляшкою самогону. Надурняк випити прийшов і сусід, а коли із самогоном було покінчено, поплентався додому. Залишившись самі, батько із сином нічого ліпшого не змогли придумати, як полаятися. До бійки, правда, не дійшло, бо старий відразу пустив у хід свій “козир” – мертву матір. Прибитий страхом син присмирнів, тож батько, зморений пиятикою, спокійно влігся спати. Та прокинутися старому вже не судилося: син витягнув з-під подушки сокиру й перетворив його голову у криваве місиво. Скільки завдав ударів, сказати не зміг (рахувати ж бо не вміє), але пам’ятає, що бив і лезом, і обухом багато разів…
Нині двадцятидев’ятирічний Анатолій К. перебуває під вартою як обвинувачуваний у навмисному вбивстві й чекає висновків відразу аж трьох експертиз: судово-медичної, наркологічної та комплексної психолого-психіатричної. Найвагоміша у його справі, звичайно, третя, яка встановить, чи осудний він. Проте волю йому все одно вже не скоро побачити: якщо визнають неосудним, то вбивцю чекає спецлікарня закритого типу.
Тарас Іванишин,
Волинська область
Автор висловлює подяку Любешівській районній прокуратурі за сприяння у підготовці матеріалу.
Comments: |