Любов останнього гетьмана України живе в Дубні!

Це Марія Йосипівна Завадська із міста Дубна. Незважаючи на її більш ніж поважний вік – 106 років, бабця Марія  не вивітрила з душі зворушливих споминів про генерала Павла Скоропадського, котрий, перебуваючи на волинських землях на чолі 34-го армійського корпусу, призначав побачення 16-річній  дівчині, хотів  забрати її разом з батьками до столиці. Втім,  доля розпорядилася зовсім по-іншому… 

Вони зустрілися  випадково на залізничній станції у Здолбунові. Марія прибула туди зі свого  Дубна, щоб продати два відра сиру. Ця перша її поїздка виявилася доволі несподіваною та вдалою. Бо тільки-но дубенчанка зійшла з потяга і рушила  до базару, як до неї підступили  військові, що іншим потягом прибули до Здолбунова.  З-поміж них виділявся  високий чоловік у чорній бурці.
– Саме він зупинив мене, – розповідає Марія Йосипівна, – спочатку  запитав,  куди йду, а потім, дізнавшись про сир, сказав: “Така красуня, і по базарах мотається?!” А я кажу: що нам, бідним, робити? Хоча наша сім’я бідною не  була. Просто ми  ніколи не сиділи без діла. Скоропадський  усміхнувся: “Ну-ну, давайте-но спробуємо вашої смакоти”. Я зняла з відра кришку, хтось подав Скоропадському ложку, нею він зачерпнув сир – і аж прицмокнув. “Ми забираємо у вас весь товар”, – сказав Скоропадський. Я тоді навіть трохи злякалася. Думала, що заберуть задарма.  Але дивлюся: дістає  начальник  гроші і простягає мені. А там у два рази більше “червінців”, ніж  потрібно. На тому й розійшлися…

Через тиждень військо Павла Скоропадського прибуло до Дубна. Прибуло якраз у той час, коли на вимогу уряду та командування генерал українізував свій корпус і домагався виведення його у тил на переформування. Надалі сталося так, що на цілих два місяці 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримала наступ на Україну більшовицьких військ. А вже після цього Секретаріат у військових справах Центральної Ради призначив Павла Скоропадського командувачем усіх українських частин на Правобережжі.
Так ось, перебуваючи у Дубні у відносно спокійний час майбутній гетьман України у неділю пішов на службу Божу в Свято-Іллінську церкву.  Серед прихожан цього ж храму виявилася і Марія Завадська. Їхні погляди  мимоволі  зустрілися, однак дубенчанка не подала вигляду, що знає Скоропадського. А він, як розповідає Марія Йосипівна, відразу знітився, ніби пригадуючи, де бачив цю дівчину. Після служби Божої він догнав на вулиці Марію з її тіткою, відрекомендувався і  запитав, чи може скласти їм компанію. А потім біля дому, в якому мешкала тітка, ще більше здивував дубенчанок. Генерал несподівано попросив дозволу у тітки на побачення з Марією.
– Тітка погодилася не одразу, – каже Марія Йосипівна, – бо мені було лише  шістнадцять, а йому на той час вже за тридцятку  “перевалило”. До того ж, він  військовий. А у них хто його знає, що на умі… І все ж тітка відпустила мене до вечора прогулятися з ним.
Цей день запам’ятався Марії Йосипівні на все життя. Бо, по-перше, відчула  величезну щирість душі  генерала. Він не робив гарні компліменти і підбирав слова, аби чимось не образити. Старався говорити  більше про природу, поезію, театр, хоч Марію чомусь особливо зацікавило, що означають на його штанях лампаси… Це було типове статечне побачення… Такі зараз рідкість… А ось на його завершення, коли генерал в обіцяний час  підвів дівчину до тітчиного дому, Скоропадський буквально вразив несподіванкою. “Ось розіб’ємо ворога, – сказав він, – і я заберу Вас, Маріє, до Києва. Заберу  разом з Вашою сім’єю. Бо Ви маєте право на кращу долю”. Що мав тоді на увазі генерал, Марія Йосипівна й досі не може розгадати, хоч ці слова Скоропадський повторив ще раз, коли покидав Дубно. Вона була тоді окрилена – і  таким знайомством, і такою обіцянкою.
А далі все розвітрилося, як туман, – Скоропадський зазнав поразки, відрікся від влади, виїхав за кордон. Прожив він у Баварії до 1945 року.
Загинув випадковою і безглуздою смертю. Їдучи машиною, потрапив під бомбардування авіацією союзників. Був поранений і через кілька днів помер.
Натомість Марія Йосипівна Завадська жива й досі. Зрозумівши, що “запропонований Київ” для неї залишився маревом, вона вийшла заміж за односельця Степана. Народила двох дочок. Далі не дочекалася чоловіка з війни і досі зберігає світлу пам’ять про нього. А заодно й про своє перше миттєве захоплення.
Єдине лишень у цій історії залишається  незрозумілим – чому генерал при зустрічах жодним словом не обмовився про свою сім’ю. А вона, як пізніше з’ясувалося, на той час була. Обраницею Скоропадського стала Олександра Дурнова, дочка генерал-ад’ютанта Петра Дурнова  і племінниця сумнозвісного міністра внутрішніх справ Росії Кочубея, і їхнє одруження увінчалося трьома доньками та сином.
Зрештою, попри розлуку, Марія Завадська вважає, що вона протягом останніх дев’яти десятків років практично не розлучалася з останнім гетьманом України. А все тому, що у своєму помешканні постійно зберігає  фото  Павла Скоропадського. На ньому він завше молодий.
Сергій НОВАК,
Рівненська область

• Нравится
•