Грант Президента для Сливки
Наталія СЛИВКА – чарівна жінка й досвідчений науковець
Зізнаюся, що пані Наталію уявляла такою собі класичною жінкою-науковцем, образ якої відклався ще з дитячих років на основі радянських фільмів. А коли до кабінету зайшла молода, красива, усміхнена жіночка, я була приємно вражена. Не розчарувалася у ній і після розмови. Бо успіхи, яких їй вдалося досягти у досить молодому віці, абсолютно не вплинули на її ставлення до людей, погляди на життя, оцінку своєї роботи. Спілкуватися з людиною, відчуваючи її щирість та людяність, завжди приємно.
Найперше цікавлюся, яким чином вдалося вибороти такий престижний грант.
– Думаю, початком було навчання в аспірантурі в четвертому відділі Інституту органічної хімії Національної Академії Наук України, де вивчають механізми органічних реакцій. Цей відділ – дуже відома школа професора Шилова, де працюють так само відомі науковці. Можна сказати, мені пощастило там навчатися і захистити кандидатську дисертацію. Моя робота полягає у синтезі сполук, похідні яких використовуються у фармацевтиці, як протитуберкульозні, досить активні антивірусні й протибактерицидні препарати.
З Києва приїхала з відповідними напрацюваннями, які продовжила у Луцьку. Довідавшись 2006 року про нові проекти, запропоновані Державним фондом фундаментальних досліджень, й умови участі у них, надіслала свій науковий проект на отримання гранта Президента для підтримки молодих науковців.
У цьому проекті насамперед потрібно було конкретно показати, що ти можеш зробити фундаментальне для науки, щоб результати роботи можна було використати у якійсь галузі. Отож, я показала, як можна одержати певні сполуки, важливі для фармацевтики, а отже, й для медицини, бо вони більш ефективні у лікуванні конкретних хвороб. І в березні цього року мені зателефонували з Міністерства освіти й повідомили, що я виграла цей грант. Грант Президента – це двадцять тисяч гривень.
– Наталю, а чому обрали такий складний фах – органічну хімію? – цікавлюся у співрозмовниці.
– Закінчивши Луцьку середню школу №10, поступила у наш ВДУ на хімічний факультет. На четвертому курсі ректор ВДУ Іван Олексеюк запропонував поступати в аспірантуру у Київ. О, аспірантура – то важкі роки (сміється)! Шестимісячну доньку довелося залишити на маму, яка працювала. Якби не батьки і мій чоловік, то, певно, не було б і цих успіхів. Мама казала, що у перші місяці рахувала хвилинки, коли я приїду додому. А я приїжджала раз у місяць на вихідні. Коли дитині виповнилося рік і чотири місяці, віддали її у садочок. Морально було важко: я – у Києві, сім’я – тут. Пригадую, у дитини на Миколая був ранок, і жінка – кандидат наук, з якою я працювала, запитала, чи поїду я на цей ранок. «Та Ви що! У мене зовсім немає часу», – здивувалася я. Вона тиждень розповідала мені, що наука нікуди не втече, і до дитини треба їхати: «Не побачиш, як вона росте. Я теж колись захопилася наукою, і коли син виріс, то почула від нього докір, що до всіх дітей батьки завжди приходили, а я все не мала часу». Після цього я поїхала на ранок.
У 2004 році Наталія Сливка захистила кандидатську дисертацію. Спочатку працювала методистом у навчальному відділі, ще через півроку – на посаді старшого викладача на кафедрі органічної хімії. А з вересня 2006 року – на посаді доцента. Їй дуже подобається її робота, особливо спілкування зі студентами, бо це спонукає до того, щоб гарно виглядати, бути для них цікавою. Вона з приємністю говорить про своїх студентів, розповідаючи, що серед них є багато фанатиків, які по-справжньому люблять хімію. Спілкуючись з нею, стає зрозумілим, чому минулого року студенти обрали її кращим викладачем факультету. Ця молода жінка розуміє, що зуміла досягти певних і серйозних результатів у роботі, проте щиро зізнається, що органічна хімія – не жіноча справа. Доводиться користуватися отруйними речовинами, часто працювати у респіраторі й рукавичках. Навіть чоловіки-хіміки жінок у цій професії сприймають не надто серйозно. Правда, «органікам» зараз легше виживати, ніж іншим науковцям, бо синтез сполук став бізнесовою справою – на них є відповідні замовлення, за які платять гроші. Такі фахівці цінуються й за кордоном.
На запитання, чи продовжуватиме вона свою наукову роботу, у відповідь почула:
– Знаєте, хочеться пожити ще й трохи для себе. Наука забирає дуже багато часу. Донька у другому класі, треба і їй більше уваги вділити. Хоча я активна у житті і робота для мене багато значить, але все-таки я більше сімейна людина. Час покаже, чим займатися далі. Нині задоволена тим, що маю.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
