Казкова країна Чехія
Вацлавська площа у Празі
У Празі є все, крім «Празького торта»
На запитання “Чи чешки симпатичні?” та “А у чехів, які дуже люблять пиво, справді великі животи?” не так просто дати відповідь. Безпристрасна статистика свідчить – на одного пражця припадає вісім туристів. А ще приплюсуйте тільки офіційно працевлаштованих у Чехії 250 тисяч українців. От і спробуйте розібратися, чех перед вами чи поляк (китайців та афроамериканців тут до уваги не беремо). Хоча, якщо у сувенірній крамничці хазяйнує симпатична пані, то це швидше за все україночка. У неділю Прага взагалі залишається без корінних жителів. Усі “аборигени” їдуть за місто, на природу.
Таку навалу екскурсійного люду можна було побачити минулого року у Львові з нагоди 750-ї річниці галицької столиці. Але таке там буває раз у п’ятирічку. А тут, у Празі, в будній день і на початку туристичного сезону (який відкрився 1 квітня), а не в пікове навантаження, – маса людей. Але усі вони знають, чому проклали маршрут саме через це місто. І можна стверджувати – Прага не розчарує. У рейтингу туристичної популярності Чехія впевнено наздоганяє такого європейського гранда як Франція. Державна казна цієї країни щедро поповнюється за рахунок туристичного бізнесу. За загальним обсягом це джерело надходжень поступається лише машинобудуванню. На почесній третій сходинці бюджетних статей доходів розташувалося пивоваріння. Але пиво – це окрема історія, яку зможете прочитати в одному з наступних номерів “Вісника і Ко”.
Місця на цій сторінці не вистачило б, навіть якби просто перерахувати достойні уваги празькі історичні, архітектурні, культурні пам’ятки. Багато з них по праву мають префікси “най” – найстаріший, найвеличніший, найяскравіший зразок стилю... Спробуємо штрихами окреслити тільки знакові, які вже стали візиткою чеської столиці. Це якраз той випадок, коли краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати.
Невід’ємною частиною панорами міста є знаменитий Карлів міст. Його справедливо величають шедевром будівництва середніх віків. Готичний міст звели в часи правління Карла ІV, але назву в честь засновника отримав тільки у 1870 році. Галерея скульптур на мосту заслуговує на окрему розповідь. Зараз зупинимося лишень на одній – скульптурі святого Яна Непомуцького. Вона надзвичайно популярна серед туристів. Варто загадати духовне бажання, доторкнутися до правого барельєфу постаменту скульптури, і воно неодмінно здійсниться. Її легко впізнати по черзі туристів і відполірованим не тільки правим, а й лівим барельєфом. Багато людей помилково торкаються до лівої частини, а дехто це робить свідомо, бо там зображена симпатична собачка. Матеріалістам із меркантильними бажаннями треба завітати до базиліки святого Петра і Павла у Вишеграді. На вхідній брамі серед різних символів легко впізнати відполірований знак долара, тільки не з двома, а з трьома повздовжніми рисками. Гіди наголошують, бажану суму треба добре прорахувати (майже як у Остапа Бендера і Шури Балаганова), тоді банківський рахунок обов’язково зросте.
Жодне світове турне мегазірки шоу-бізнесу не оминає столицю Чехії. При цьому квиток на концерт в середньому коштує 50 доларів. Як правило, зупиняються зірки у готелі “Інтерконтиненталь” на березі Влтави. Зовнішнім виглядом він поступається розташованому поруч готелю “Президент”, але, мабуть, у ньому є щось таке всередині, за що та ж Мадонна платить по п’ять тисяч євро на добу.
Жителі Праги дуже люблять річку Влтаву. І це почуття має доволі конкретний грошовий вираз. Якщо з вікна квартири хоч трохи видно Влтаву, то вартість такого помешкання зростає у півтора раза, порівняно з тим, де не можна побачити річку.
Чеська кухня має багато спільного з українською. Нащадки Яна Гуса теж дуже полюбляють картоплю (brambory). У якості гарніру в ресторані пропонують ще гречку чи рис. Макаронів у меню не знайдете. А ще у Чехії немає “Празького торта”. Схожий кондитерський виріб продається під назвою “Паризький”. М’ясо та риба у руках кухарів перетворюється на кулінарні шедеври. Бути в Чехії і не спробувати “вепрове коліно” – це тяжкий гріх. Ресторанні ціни приємно дивують, а киянам видаються просто смішними. Приміром, у Карлових Варах страви з форелі коштують від 35 до 50 гривень. Обід у центрі Праги полегшить ваш гаманець на 50-70 грн. Але звертайте увагу не лише на ціну страви, а й на вагу порції. У багатьох випадках вона просто величезна. Тому не дивно, коли за сусіднім столиком бачиш вияв щедрої слов’янської натури: “А хочеш, я з тобою поділюся?”
Рівень сервісу персоналу справедливо заслуговує на чайові. У чеських ресторанах вони зафіксовані на рівні 10%. А щоб відвідувачі не забули про чайові, у чеках вказують: “Рахунок не включає обслуговування”.
Не ображайтеся на слово «padlo»
Є речі, які українцям важко зрозуміти. Приміром, чехи, м’яко кажучи, не шанують Ярослава Гашека. Вони вважають, що цей письменник своїм твором про бравого солдата Швейка зганьбив національне військо. У школах творчість Гашека не вивчають. Не знайшлося місця для Швейка і на цвинтарі у центральному районі Праги – Вишеграді. Саме тут похована гордість нації – письменник №1 Карел Чапек, композитори Сметана і Дворжак, художники, архітектори, балерини. І жодного політика. Кожен клас празької школи раз на місяць приходить на це кладовище з конкретним завданням – описати пам’ятник такого-то діяча і дослідити окремий факт його біографії. Про прибирання мова не йде. У найвіддаленішому куточку цього цвинтаря порядок такий, як на центральній алеї Байкового у Києві напередодні Пасхи.
У Чехії взагалі не видно сміття. Бо є урни, контейнери, і головне – виховання. Діти доволі рано (за нашими мірками) стають самостійними. Як правило, вони в 15-16 років залишають батьківську хату і винаймають помешкання. Старшокласники переймаються не тільки навчанням, а й тим, як заробити на житло, їжу, одяг і ту ж дискотеку. Величезну хвилю поваги збурить в однокласників школяр, який приїде у школу хай навіть на старенькому, але купленому на зароблені гроші авто. Якщо ж хто підрулить на новенькому, шикарному, але подарованому “крутим” батьком автомобілі, то школярі винесуть вердикт “класна тачка” і... підуть захоплюватися старим, проте заробленим лахом.
Шкільними оцінками дітей батьки не цікавляться. Вони вважають, що дитина сама повинна вирішувати, як їй навчатися – добре чи погано. Почуття відповідальності і самостійності у чехів прищеплюють змалку, як кажуть, з молоком матері. На рівні держави підтримується подібна лінія. Кредит на житло дають під 2-4 % річних на 20-30 років. Якщо ж виникали якісь негаразди із податковою службою – ставка зростає до 12-14 %. А якщо є судимість, то кредит узагалі “не світить”.
У Чехії не відчувається мовний бар’єр. По-перше, там дуже багато наших заробітчан із сусідніх держав. По-друге, частина чехів (зокрема обслуговуючий персонал) володіє українською чи російською, бо у мов спільне слов’янське коріння. Але є й слова, які за значенням відрізняються від наших. Приміром, якщо бачите вивіску “Herna”, знайте – це зал ігрових автоматів. “Damski voni” відкриють двері до парфумерної крамниці. А якщо навздогін на свою адресу почуєте “padlo” – не ображайтеся, просто з гори куплених вами сувенірів щось ВПАЛО, і чех звертає на це вашу увагу. Чеський варіант слова “увага” – це “pozor”.
Зрозуміло, що між нашими країнами є й великі відмінності. Насамперед, у них немає як мінімум двох бід. Мабуть, тому, що дуже мало дурнів, нема й поганих доріг. Кілька років тому в Чехії приватизували “Телеком” і за ті кошти відремонтували дороги. Є у них така прикмета – якщо у місті починається грандіозна реконструкція чи будівництво, значить, щось продали. Державні кошти у них не дерибанять. Уже повернувшись в Україну, я з новин дізнався, що у Чехії урядова криза. Парламент критикує призначеного три місяці тому прем’єр-міністра і вимагає його відставки. Але в Празі я не побачив ні мітингів, ні листівок, ні протестів. Політика не втручається так нахабно і брутально у життя пересічних чехів, і вони собі працюють для того, щоб добре жити.
Микола КОМАРОВСЬКИЙ
Луцьк – Прага – Карлові Вари – Кутна Гора – Луцьк
Фото автора
| Comments: |
