Батько-зек гвалтував своїх дочок
Підпис відсутній
«Ну що, ловиш кайф?» – запитав покидьок у дитини
– Розслідування цієї справи почалося після того, як до нас звернулася мати постраждалих дітей, – розповідає Ковельський міжра-йонний прокурор Сергій Масалов. – Після оперативної перевірки викладених заявницею фактів було прийнято рішення про ізоляцію підозрюваного, аби він під час слідства не міг чинити тиск на своїх рідних. Збір доказів у таких справах проходить дуже непросто. У цьому випадку основу доказової бази становили свідчення дітей. Провівши комплексну судово-психолого-психічну експертизу обох дівчаток, які піддавалися насильству, вдалося встановити, що вони не мають психічних розладів чи хвороб і здатні свідчити об’єктивно. Для підозрюваного Ковельська міжрайонна прокуратура запропонувала покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років. Саме такий вирок і виніс суд, розглянувши зібрані слідством докази.
Розгорталася ця жахлива історія так. У 2004 році доля звела Наталію Петрук та Івана Меньшикова вже вдруге. Вперше вони познайомилися ще у 80-х. У них народилася дочка Настя. Однак скоро сім’я розпалася. Меньшиков мав проблеми із законом. Часто їздив у Росію, звідки був родом. Там і “заробив” черговий строк. Це послужило приводом для розлучення. Наталія швидко знайшла заміну Іванові. Щоправда, з новим чоловіком теж не склалося. А на згадку про нього залишилася ще одна донечка – Катя.
Якийсь час Наталія і без чоловічої допомоги давала раду дітям. Жили небагато, але не скаржилися. Тим часом Меньшиков, “відмотавши” строк, вирішив повернутися в Україну і помиритися з Наталею. Жінка повірила, що Іван змінився, і погодилася жити з ним. Ось тут спокій у родині й закінчився.
Найгірше сприйняла повернення тата рідна дочка Настя. Між ними виникали часті сварки, які інколи закінчувалися рукоприкладством. Тому, коли батьки надумали переїхати до Ковеля, дівчина вирішила залишитися у баби Антоніни. Остаточно розсварившись з рідною дочкою, Меньшиков усю „батьківську турботу” спрямував на семирічну Катю. Дівчинка нерідко залишалася вдома удвох з вітчимом, бо робота Наталії Петрук була пов’язана з частими відрядженнями.
Одного дня, коли мама знову кудись поїхала, після школи Катя пішла гратися до сусідів. Увечері з роботи прийшов вітчим і забрав її додому. Він був п’яний і поводиться якось дивно. Вдома „тато” наказав Каті роздягнутися, потім скинув весь одяг із себе і ліг з дитиною на диван. Та цього разу план збоченця провалився – у двері квартири постукав знайомий, який прийшов поговорити з Меньшиковим.
Хоча під час слідства збоченця визнали цілком осудним, усе задумане він виконував з якоюсь хворобливою послідовністю. Через кілька днів після першої спроби згвалтування дитини йому підвернулася нова нагода залишитися з Катею наодинці. Наталя знову була у відрядженні, а Іван з колегами по роботі у кафе відзначав Новий 2006-й рік. На свято вітчим взяв і дівчинку. У веселій компанії йому не сиділося, пив лише шампанське і зі своєю маленькою супутницею пішов з вечірки одним з найперших. Дорогою додому вони спочатку зайшли в аптеку, де Меньшиков купив пачку презервативів, а потім у кіоску придбав порнографічний журнал.
Прийшовши додому, Катя одразу пішла спати. Раптом серед ночі дівчинка прокинулася від того, що хтось увімкнув світло. Побачивши у кімнаті Меньшикова, який зайшов із купленим у кіоску журналом, Катя вдала, що спить. Тоді відчула, що вітчим присів біля неї на диван і почав його трясти. Потім усе стихло і Меньшиков пішов у сусідню кімнату. Цей випадок не так налякав, як здивував дівчинку, яка у свої роки ніяк не могла второпати, чого хоче від неї вітчим...
Та наступного дня збоченець уже не зміг самотужки вгамувати свою похіть і таки згвалтував Катю. Вона плакала і благала припинити, бо їй було боляче. Але покидьок у відповідь відрізав: „Не бійся. Коли виростеш, уже знатимеш, як жити”. А потім ще перепитав: „Ну що, вже ловиш кайф?” Вітчим припинив екзекуцію, коли побачив на простирадлі кров, яка почала сочитися зі скривдженого дитячого тіла. Після цього Меньшиков пригрозив Каті: „Про те, що сталося, нікому не розповідай, а то наб’ю. Зрозуміла? Якщо будеш слухняною дівчинкою, подарую тобі браслет і золотий ланцюжок на шию”.
Ще довго після наруги у Каті сильно болів живіт і спина. Дівчинка, зціпивши зуби, намагалася не виказувати свій біль, особливо, коли повернулася мама. Дуже вже не хотілося Каті потрапити під важку руку вітчима, від якого не раз діставалося...
Від рідного батька Настя втекла до бабусі
А тим часом Наталія, нічого не знаючи про вчинки Меньшикова, через кілька місяців народила від нього ще одну дочку – Віку. Іван забрав жінку з пологового будинку і допомагав доглядати малечу. Але збоченець знову відчув сексуальний голод. Одного дня, коли Наталія з новонародженою Вікою заснули, вітчим у сусідній кімнаті вдруге згвалтував Катю. Цього разу дівчинка уже не плакала, а мовчки терпіла.
Наступного дня Меньшиков вирішив відзначити народження Віки у широкому сімейному колі. Але зробив усе, як завжди, своєрідно. Із самого ранку поїхав у село, аби забрати Настю додому. Повернувшись назад, Меньшиков відправив хлопця в магазин по горілку. Як тільки він пішов, накинувся на Настю з кулаками за те, що, мовляв, не хоче жити з родиною.
„Залучення до родини” продовжилося й ближче до ночі, коли всі вже вкладалися спати. Катя і Настя спали удвох. Через деякий час у їхню кімнату приплентався і Меньшиков. Він зажадав, аби рідна дочка лягла з ним. Настя відмовити батькові не насмілилася, бо він був дуже п’яний і міг знову її побити. Та як тільки вони лягли, батько, затиснувши дочці рота рукою, почав стягувати з неї труси, а на вухо прошепотів: „Тільки писни – задушу на місці”. Далі оборонятися вже не було сенсу. Задоволений збоченець додав: „Ти вже доросла. Давай краще я тебе навчу, аніж це зробить хтось інший...’’
На ранок Настя тихенько втекла в село до баби. Мамі вирішила нічого не розповідати. Була впевнена, що вона їй просто не повірить, бо знає, що у неї з батьком натягнуті стосунки.
Першою помітила, що з дівчатками щось не так, баба Тоня. Зазвичай весела Катя, приїхавши у гості, поводилася якось дивно. Потім ні з того, ні з сього промовила: “Бабо, ви знаєте, напевно, Бога на світі немає”. Бабуся аж присіла, подумала, звідки в дитячій голівці такі думки. Але спочатку промовчала, а потім, улучивши момент, стала розпитувати онучку про її проблеми.
– Я не хочу повертатися додому. Я увечері заснути боюся, – розридалася дитина і розповіла про все, чого їй та старшій сестрі довелося натерпітися.
Згодом їй у всьому зізналася й Настя. Баба Тоня вирішила переказати усе Наталі. Але зробила це не одразу, бо ніяк не могла поговорити з дочкою наодинці. Весь час Іван, який ніби щось запідозрив, був поруч з жінкою. Коли розмова таки відбулася, Наталя не повірила словам матері. У неї в голові не вкладалося, як таке могло статися. Але тепер жінка уважніше стала придивлятися до свого співмешканця, а Катю клала спати біля себе. Поведінка Меньшикова, на яку раніше Наталія не звертала уваги, розсіяла всі сумніви. Іван задавав Каті дивні питання і натякав, що їй потрібно спати окремо. А згодом дівчинка й сама розповіла мамі, що з нею робив вітчим. Лиш тоді Наталія звернулася до прокуратури.
Як розповів заступник Ковельського міжра-йонного прокурора Володимир Ющик, котрий вів цю справу, Меньшиков під час слідства вини своєї так і не визнав. Та й взагалі, поводився зухвало. Посилаючись на те, що він громадянин Росії, Меньшиков спочатку вдав, що не розуміє української мови. Тому на допити збоченця запросили перекладача. До останнього Меньшиков не вірив, що його посадять. Наталія ж з дітьми боялися не на жарт. Неодноразово приходили в прокуратуру і перепитували, чи не зможе Іван втекти.
Тож, як бачимо, ніякого каяття у покидька не було. Швидше за все, не з’явиться воно і через 15 років, бо збочений розум не зміниш. То чи не варто було б на законодавчому рівні вирішити питання таким чином, аби виявлених педофілів, назавжди ізолювати від суспільства так само, як психічно хворих людей.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
P.S. З етичних міркувань усі імена і прізвища учасників цієї історії змінені.
| Comments: |
