У «Маленький оазис» батько 13 дітей вклав мільйон гривень
Дружна родина ПОЛІЩУКІВ
Орав землю навіть… вночі
У багатодітній родині По-ліщуків знову поповнення. Місяць тому Роза Миколаївна народила тринадцяту дитину – донечку Софійку. Біля чорнявої дівчинки навіть півторарічний Данилко, який ще й говорити не вміє, клопочеться. І коли “ляля паче”, починає колисати немовля і щось собі намугикує. Всі діти у цій сім’ї сумлінно виконують свої обов’язки.
– А як би я з усім справилася? – каже мама. – Наприклад, найстарша донька, 15-річна Юля, у нас завжди прибирає в хаті і після школи бавиться із Софійкою. 10-річна Віка куховарить. Кожне дитя знає, що має зробити.
Вікторія зранку, поки до школи, мамі допомагає щось на сніданок зготувати, а в обід сама наварює аж… 15-літрову каструлю борщу. Оксанка, котрій сім років, не проти приглянути за меншими сестричками і братиками. Найстарший із синів, 9-річний Богдан, як дорослий, вирушає щовечора з батьком на ферму, де годує свиней.
– Я ніколи не думала, що матиму таку велику сім’ю, – продовжує Роза Миколаївна, – а от Олег мріяв, щоб у хаті щебетало багато малюків. Так і сталося…
Олег та Роза родом із сусідніх сіл. Жінка працювала в місцевому колгоспі лаборантом з якості молока, чоловік, з відзнакою закінчивши технікум, повернувся у господарство агрономом. Коли в державі почалася необдумана розруха аграрного сектору, Поліщуки стали подумувати про власну справу. Олег Богданович і зараз не може забути, як взяв спочатку вісім гектарів землі (починав хазяйнувати одноосібником), нажив пару коней і невтомно працював. Навіть вночі орав землю. Коли кінь втомлювався, відпускав його на луг пастися, а в борозну ставив іншу конячку. На ранок підготовлену площу засівав зерном. Це вже зараз Поліщуки розжилися й на комбайн, мають трактори, інший сільськогосподарський реманент, а тоді, під кінець дев’яностих, працювали днями й ночами.
– Хоча я мав до 10 гектарів землі, але були з того більші прибутки, ніж тепер, коли вже обробляю до 200 гектарів, розжився на цілу ферму, де є 100 голів ВРХ, свині. Спочатку ми акцент робили на овочах. Виростили ранню капусту і картоплю, й за виручені гроші збудували хату, в якій зараз живемо, – розповідає про своє фермерування Олег Богданович. – Біля дому ще стільки роботи, а я постійно вкладаю гроші у землю. Лише на ферму вже витратив мільйон гривень. Все надіюся, що колись буде легше хазяйнувати, і мої діти матимуть сімейну справу, але поки що у сільському господарстві просвітку нема. Чим далі, тим важче… Держзамовлень на нашу продукцію немає. Скільки садити тої картоплі, кому потрібна капуста – темний ліс. Хіба не один фермер згодовує її навесні худобі, бо немає збуту. А м’ясо? Вирощуєш тих свиней на натуральних харчах, а прийде час продавати, заготівельники платять за кілограм живої ваги шість гривень. Яловичину беруть ще за меншими цінами. От і виживай. Зате всі купують закордонне “добро” невідомо якої якості, бо воно дешевше, ніж наше. Та Україна за останні роки просто перетворилася на сміттєзвалище: ми їмо відходи з усієї Європи, хоча всі кажуть, що то польське м’ясо ввозиться в державу. Просто поляки – хороші комерсанти, які звозять до нас будь-що, а наші можновладці закривають на це очі, бо й самі, очевидно, на тому мають зиск. В Україні ж навіть немає жодної лабораторії, яка б перевіряла ввезене м’ясо на вміст гормонів і токсинів. Допоки український споживач не буде вимагати якості продукції, ми споживатимемо штучні продукти, а потім хворітимемо через це. Бо зараз уже додумалися розчиняти кістки корів у спе-ціальній рідині і добавляти у ковбаси.
Дружна родина ПОЛІЩУКІВ
Олег Богданович очолює в Гощанському районі асо-ціацію фермерів. Минулої осені разом з дружиною побував у Польщі.
– Отам держава любить село, – каже багатодітний батько. – Щоб сільськогосподарська продукція була дешевшою в магазинах, фермеру там платить держава (тобто дотує) за вирощений кілограм м’яса і проданий кілограм молока, а також за оброблений гектар землі. Дотації виплачують у Польщі і на садки та ягідники. Тільки працюй і отримуй плату за продану продукцію. Притому, що й пальне там набагато дешевше. Наприклад, за літр солярки поляк віддасть 700 грамів молока, наш селянин – три літри, а влітку – і всі п’ять. Отаке українське господарювання.
Занепокоєний молодий фермер і тим, що в Україні, скажімо, молоко від крупнотоварного виробника приймають набагато дорожче, аніж від звичайного фермерського господарства.
– Такого поділу у тій самій Польщі немає. Ставлення до всіх однакове, бо кожен, хто займається аграрним сектором, годує державу. Я навіть бачив фермерів, які обробляють всього три гектари землі. Але і вони користуються дотаціями держави, бо, як зазначили самі господарі, вони годують приблизно три міські сім’ї, – поділився враженнями Олег Богданович.
Свою точку зору він не боїться висловлювати ні перед високими чинами, ні перед фермерами. Не один раз Олег Поліщук був на з’їзді аграрників.
– Коли Ющенко прийшов до влади, то ще виступав перед нами. Навіть обіцяв приїхати в нашу багатодітну родину, бо ми брали із собою доньку і вона якось пробилася до нього. Але після цього жодного разу не відвідав з’їзд. Був Янукович, однак і той покинув наше зібрання, навіть не дослухавши доповіді. І з Тимошенко, коли вона прем’єр-міністром була, якось разом з іншими аграрниками говорили до ночі, аналізуючи, що ввозиться в Україну і як потрібно захищати власного виробника. Але поки що ми виживаємо хто як може. Образливо за державу, в якій кожного року зникають десятки сіл, земля заростає бузиною і бур’янами, облогуючи. Боляче. А так хочеться, щоб мої діти працювали в рідному селі, а не шукали заробітків на ринках у містах чи в якихось приватних конторах.
Тому не дивно, що батько хоче, аби доньки в майбутньому здобули професію юриста, економіста чи бухгалтера (у господарстві такі спеціалісти згодяться). А поки що Поліщуки щоранку випроводжають у школу семеро учнів. Приходять вони з уроків додому – і зразу ж до роботи. Наприклад, Богдан у свої дев’ять років вже вміє їздити на тракторі, викидає на фермі гній, доїть кіз, щоб малі брати і сестри могли посмакувати корисним молочком.
До техніки заглядають навіть восьмирічна Люда та 11-річна Катя. Дівчаткам і Богданові (двом іншим синам Поліщуків – Павлові та Данилу – всього три та півтора рочки) на батьковій фермі знайомий кожен куточок. Вони знають, де ремонтують техніку, чим годують свиней, до їхніх ніг завжди біжать собачки-підкидьки, яких у корівнику діти підгодовують молоком. Погодувавши всю живність, Поліщуки повертаються додому. Школярі пізно ввечері сідають за уроки. Їм допомагає тато, який у свій час на відмінно закінчив школу. А мама з дівчатами порається на кухні. Адже навіть нагодувати родину з 15 осіб – непросто.
– Коли починається літо, ми майже не відходимо від плити. Заготовляємо до сотні трилітрових банок огірків, стільки ж – помідорів. Варимо дуже багато варення, компотів, салатів, – каже Роза Миколаївна. – Зате потім є що їсти цілісіньку зиму.
У 2004 році Президент України нагородив Розу По-ліщук, як співголову фермерського господарства, Орденом княгині Ольги. Однак і досі вона не має нагороди за материнство. А народити і виховати ось таких працелюбних дітей – це справді героїзм.
Марія ДУБУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
