Грошей не взяв, подружжя закатував
Лариса Марківна, Любина мама
Лариса Марківна, Любина мама
Любов Магарита за місцевими мірками вважалася заможною. В останні роки, як кажуть в Заболотті, “стояла на валюті”. У прикордонному селищі, де зупиняються для митного контролю поїзди, серед пасажирів завжди є клієнти, які хочуть обміняти гроші. Жінка й собі раду давала, і дітям, хазяйство тримала ще й встигала, як кажуть, “мотатися”: Ковель, Брест, Чернівці, Київ. Тільки на Польщу використала сім паспортів. Ця жінка ні від кого не чекала допомоги, розраховувала тільки на власні сили.
Назустріч нам у чорній хустині з хати вийшла старша донька Любові Магарити – Ірина. Дізнавшись, що ми з газети “Вісник і Ко”, зазначила:
– Наша мама дуже любила вашу газету… – і стала витирати сльози.
Нас запросили до хати, і Лариса Марківна почала розповідати історію життя своєї доньки Люби:
– Я вже казала: якщо це все переживу, то буду довго жити. Знаєте, спочатку говорили, що зять ножем зарізав мою дочку, а я зарізала його. Я їм божилася, клялася, а слідчий причепився до мене: признавайся і все…
За словами Лариси Марківни, вона була першою підозрюваною, від неї вимагали зізнатися у вбивстві, ратнівські слідчі брутально тиснули на неї та на її 15-річну внучку Юлю. Дівчинці показували якийсь ніж, казали, що на ньому є відбитки її пальців, і вимагали зізнатися у вбивстві матері та батька...
– Старша дочка, Іра – від першого чоловіка, – продовжила Лариса Марківна, – бо Люба була двічі замужем. А Юля – від другого, Миколи Дручика. Він з Датиня родом. Вони пожили разом років вісім, та щось не склалося – розійшлися. Але на цей Новий рік Юля запросила батька у гості, і він приїхав. Разом зустрічали Новий рік, святкували Різдвяні свята. Вже ніби й стосунки стали налагоджуватися.
А на середу, 28 лютого, за словами Ірини, якраз припадала чергова річниця їхнього знайомства – 21-й рік минув.
Микола зранку приїхав у Заболоття до дружини і подзвонив до тещі, яка живе через дорогу від будинку Люби.
– Каже мені: “Приходьте, Марківна, одна нога тут, друга – там”, – розповідає жінка. – Десь біля одинадцятої години знову телефонний дзвінок: “Ви йдете чи не йдете?” Але мене щось не пускало. Думаю, сьогодні середа, треба постити. Чого я піду? А Микола: “Ви прийдете, чи ні? Я вже одну маршрутку на Ратне пропустив, а зараз – друга, то може ви мене вже більше не побачите”. Чогось так сказав. А я йому: “Я ще тебе сто разів побачу”. І залишилася вдома. Дочка в цей день “стояла на валюті” на вокзалі (там не тільки вона одна). Думаю, вже, мабуть, прийшла, бо поїзди о п’ятій вечора відправилися. Я подзвонила і запитала, чи Дручик є. Попоралась, і чую, з Ковеля йде поїзд “двойка” – без двадцяти вісім. Взяла пиріжків і пішла до дочки. Заходжу в під’їзд, тільки стала на одну сходинку, коли чую, як Любина сусідка, Оля Рошенець, з другого поверху кричить: “Тьотя Люся! Тьотя Люся! Що у вас тут робиться?!” Як почула ті слова, то кинулася бігти на другий поверх. Нічого не бачу, тільки розкидані дрова, які чомусь в крові. Я їх позбирала, спочатку й не звернула уваги, що біля сусідніх дверей хтось сидить. А коли це помітила, то подумала, що то якийсь п’яний чи бомж – це ж вечір. Двері в Любину квартиру були привідкриті і світло горіло у ванній та в залі, а коридор був темний. Я вскочила туди і кричу: “Люба! Юля!” А Юля вже за мною біжить. Вона на сходах побачила зятя, і до нього: “Тату, тату!” Він щось хотів сказати (ще був живий), але так і не встиг. Тоді Юля вскочила в квартиру з криком: “Мамо…” Люба лежала на підлозі. Ми викликали “швидку”, яка забрала Миколу, але в нього пульс уже не прослуховувався. Юля просила: “Рятуйте маму”, але Люба вже була мертва. Пізніше мені сказали, що вона померла одразу від удару ножем в серце.
Від вбивці захищався однією рукою
За версією доньки Ірини, коли вбивця, місцевий житель Олександр Д., зайшов до хати, мама почала його випихати, а він з розгону вдарив її ножем. Кажуть, що перед цим у квартиру заходив місцевий хлопчина, щоб Люба гроші на мобілку “перекинула”, коли виходив, то Олександр заскочив і зачинив за собою двері.
Як припускає Ірина, події у маминій квартирі розвивалися так: цей Саша два рази приходив. Але перший раз мама його вигнала, а другий раз він зайшов, коли виходив той хлопець. Цього разу Саша вже приготувався до вбивства, бо мав із собою рукавичку і ножа, захованого в рукаві. Він зразу замкнув за собою двері (у них автоматичний замок) і вже, видно, збирався шукати гроші в квартирі.
Але на цей шум прокинувся Микола Дручик, який спав в сусідній кімнаті. Бандит не сподівався, що в квартирі є ще хтось, адже він простежив, як Юля пішла гуляти. Миколу того дня в Заболотті, як мені вдалося з’ясувати, майже ніхто не бачив. Давній друг Дручика Василь Романюк розповів:
– Коли Микола приїхав, то подзвонив мені і запросив до себе. Я був зайнятий, тож після обіду він з “чверткою” прийшов до мене (живу в сусідньому під’їзді). Посиділи, поговорили, домовилися увечері пива попити. Але вже не зустрілися. Досі не можу у це повірити.
Сили жертви і його нападника виявилися нерівними, бо у Миколи ліва рука після аварії не працювала. В квартирі зчинилася бійка, грабіжник кілька разів вдарив Дручика ножем у спину, тричі – в живіт, і пляшкою по голові...
Разом з донькою Іриною заходимо в обдертий під’їзд. Між першим та другим поверхом на стіні – затерті сліди крові. Їхня квартира №11 ще опечатана, перед дверима в ящику дрова, на них – кров Миколи Дручика, адже він вмирав на сходовій площадці.
Про вбивцю Олександра Д. в селі розповідають, що після армії він одружився, привіз в село дружину, у них народилася дитинка. Його мама лишила молодій сім’ї хату, а сама перебралася жити до другого чоловіка. Нещодавно, кажуть, син з невісткою дуже побили її. Якась незрозуміла у ньому жорстокість. Раніше Олександр мав проблеми із законом: він поїхав в село до рідного діда (маминого батька), заліз у його хату в масці і пограбував. За цей злочин він отримав умовний термін.
Кажуть, що наступного дня вбивця приходив на місце злочину. На першому поверсі живе його двоюрідний брат, то Олександр хотів позичити дві гривні.
Дев’ятикласниця Юля другого березня поховала тата й маму. Миколу Дручика родина хоронила в Датині, звідки дівчинка поїхала на мамин похорон у Заболоття.
За словами Юлі, батьки планували зійтися і жити разом, адже вони були поєднані церковним шлюбом. Тепер їхні душі зустрілися на небесах.
***
Ця подія вже обростає неймовірними чутками. Коли ми поверталися до Луцька, то зайшли в кафе у Ратному. За сусіднім столиком сиділа жіноча компанія, яка дуже жваво обговорювала трагедію у Заболотті. Скажу вам, довелося почути найфантастичніші версії.
Розповісти подробиці цього злочину ми попросили прокурора Ратнівського району Олексія Анатолійовича Стадніка:
– У Заболотті 28 лютого було скоєно дуже серйозний злочин. На місце події виїжджали прокурор області, начальник обласної міліції, експерти-криміналісти. В результаті оперативних заходів через дві доби було встановлено особу підозрюваного та затримано місцевого жителя Олександра Д., 1982 року народження. Він був раніше засуджений за грабіж, перебував на іспитовому терміні. Олександр Д. вже написав явку з повинною. Наступного дня знайшли знаряддя вбивства – ніж.
Олександру пред’явлено обвинувачення за статтею 115, частина 2 – навмисне вбивство двох і більше осіб. За цей злочин передбачене покарання – довічне позбавлення волі, тому згідно із законом всі показання він дає у присутності адвоката.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
РS. Редакція висловлює щирі співчуття родинам Любові та Миколи
| Comments: |
