Ризикуючи життям, вчений рятував насіння буряків
Пам’ятник селекціонеру перед будівлею станції
Від кохання залишилася картина
Марія Федорівна Бобраницька, старший науковий співробітник відділу селекції цукрових буряків, провела нам надзвичайно цікаву екскурсію:
– Історія нашої станції розпочалася в 1888 році за вісім кілометрів звідси, в селі Уладівка. Там знаходився цукровий завод, при якому були створені на родючих місцевих чорноземах селекційні поля. На них розпочалася робота з виведення нових сортів цукрових буряків. Першим керівником та головним хіміком заводу став доктор Куделька. Перед ним стояло завдання – підвищення цукристості. На той час у Російській імперії селекційною роботою цукрових буряків взагалі ніхто не займався. Все насіння закуповувалося за кордоном, за нього платили золотом. Ситуація кардинально змінилася, коли власник заводу запросив на роботу головним хіміком Льва Людвіговича Семполовського (1868-1960). Поляк з європейською освітою працював у селекційних науково-дослідних установах Німеччини та Італії. Досі залишається загадкою, чому 30-річний хімік, маючи авторитет, відповідне становище, високу зарплату, переїхав жити в українське село і пішов працювати на цукровий завод. Саме подільська земля стала для нього рідною. Цей науковець все своє життя присвятив селекції цукрового буряка. Він не мав сім’ї, якихось інших захоплень, крім науки. Лев Людвігович пропрацював на станції 52 роки. Це – неординарна людина з енциклопедичними знаннями. Він знав англійську, німецьку, французьку, іспанську, польську, російську та українську мови.
В музеї історії станції збережені особисті речі Льва Людвіговича Семполовського та створено меморіальну кімнату. Він походив з небагатої родини, з дитинства був дуже здібний. Здобути освіту в Німеччині йому допомогли меценати – Товариство допомоги обдарованим дітям. За умовою кожен, хто вивчився таким чином, мав протягом кількох років після закінчення вносити кошти у фонд товариства, щоб за них вчився хтось інший. Ще студентом Лев Семполовський зустрічався з дівчиною і збирався з нею одружитися. Коли кохана дізналася, що йому потрібно три роки відпрацювати, аби віддати гроші за навчання, вона не стала його чекати. Тож Лев так до кінця життя і не одружився. Як символ його нерозділеного кохання залишилася картина, на якій зображена біла рожа.
– З тих пір, за спогадами очевидців, він не любив жінок, – продовжує Марія Федорівна. – У ставленні до прекрасної половини був трохи дивакуватий. Після війни не вистачало фахівців, і коли Лев Людвігович, перебуваючи в Москві, попросив прислати на станцію спе-ціалістів, йому відповіли, що вже двох дали. На це вчений заявив: “Ви прислали двох жінок”. Водночас у спілкуванні з прекрасною половиною дотримувався всіх правил етикету. Завжди, коли жінка заходила в кабінет, він вставав. Але коли вона виходила, хустинкою витирав дверну ручку, за яку бралася жінка.
Це був дуже вольовий, принциповий чоловік, який жив за власним розпорядком. У ті часи досить часто після закінчення робочого дня проводилися різні збори, які затягувалися надовго. Але, яке б високе начальство не приїхало, Лев Людвігович вставав, вибачався і виходив, бо о дев’ятій годині вечора він лягав спати.
Семполовський відкрив багато опорних пунктів у різних зонах По-ділля, аби довести, що тут сприятливий клімат для вирощування насіння цукрових буряків та ведення селекційної роботи.
Персональний автомобіль від уряду
Буквально за десять років було виведено п’ятнадцять нових сортів і розпочалося їхнє випробування. Найкращим за врожайністю та цукристістю став сорт “Уладовка”. Науковець проводив роботу за трьома напрямками: урожайність, цукристість та стійкість до хвороб. Але з часом селекційні поля стали непридатними для дослідів, бо були заражені. Станція переїхала у відділення, яке назвали Нове. Тут у 1926 році збудували елеватор для переробки та зберігання насіння. Обладнання для нього замовляли за кордоном. І цікава деталь: коли у 1982 році виникла необхідність замінити деякі механізми у машинному відділі, та ж німецька фірма привезла нове устаткування і поставила його на ті самі підмурівки, не зробивши відхилення навіть на сантиметр.
У 1927 році до Уладівської станції приєднали Люлінецький насіннєвий радгосп, і відтоді вона перетворилася на крупну науково-дослідну установу, отримавши назву Уладово-Люлінецька дослідно-селекційна станція. У 1938 році збудували новий лабораторний корпус. За видатні досягнення у селекційній роботі Лев Людвігович Семполовський отримав нагороду від керівника Раднаркому Анастаса Мікояна – персональний автомобіль. На той час це була величезна рідкість, адже в Радянському Союзі машин у приватній власності не було. Та вчений нею майже не користувався, а віддав на потреби станції.
Ще одна цікава деталь: Уладово-Люлінецьку станцію кілька разів відвідував відомий вчений-генетик Микола Вавілов. Він багато часу спілкувався із Семполовським. Коли академіка Вавілова репресували, то Лев Людвігович написав листа на його захист, але навіть після такого сміливого вчинку 70-літнього науковця чекісти не зачепили.
– У роки війни, коли прийшли німці, вчений продовжував займатися селекційною роботою, – розпо-відає пані Марія. – Окупанти Семполовського не зачіпали. Коли німці відступали, то хотіли забрати весь селекційний матеріал, адже це був золотий фонд – результат багаторічної роботи. Селекціонер з допомогою своїх колег та працівників станції всі мішки з цінним насінням під виглядом браку спустили у машинне відділення елеватора, а браковане запакували і відправили у Німеччину. Ризикуючи життям, вченому вдалося зберегти насіннєвий фонд.
Коли вчений був досить похилого віку, польське товариство Червоного Хреста запропонувало йому переїхати в Польщу: їхня академія наук обіцяла йому повне державне утримання. Але селекціонер від цієї привабливої пропозиції відмовився, так і залишившись в українському селі.
Отримуючи пенсію та зарплату, вчений частину своїх коштів віддав на наукову бібліотеку. Лев Людвігович похований у сквері перед будівлею станції. За своє життя селекціонер вивів багато сортів цукрових буряків, які стали державним стандартом по врожайності та цукристості. Отримуючи різноманітні урядові нагороди, вчений скромно відповідав: “Я просто працюю”.
– Відділ селекції продовжує роботу, яку розпочав селекціонер Семполовський, – додав провідний науковий співробітник, кандидат сільськогосподарських наук Євген Васильович Ковбасюк. – У 2006 році два нові сорти передали на державне випробування, активно працює відділ зернобобових культур. Виводимо нові сорти гороху, на державному випробуванні зараз три номери цукрового буряка, чотири – гороху. Нещодавно пройшли державні випробування нові сорти конюшини. У Європі з’явилася нова вірусна хвороба цукрового буряка – різоманія. У нас поки що її немає. Європейські науковці намагаються вивести стійкі до цієї хвороби сорти. Але якщо у нас буде засилля закордонних гібридів, то ця біда може з’явитися й у нас.
Кость ГАРБАРЧУК,
Вінницька область
| Comments: |
