«Їх там аж п’ятнадцять! Подумаєш, один помер…»
Підпис відсутній
Перша медична допомога – відро холодної води на голову?
У редакцію «Вісника і Ко» минулого тижня зателефонувала Валентина Максимівна Величко – сестра померлого хлопця. Вона сама вже багатодітна мати, і живе у сусідньому селі Фаринки. Жінка схвильовано розповідала: “Загинув наш брат Петро. Золота дитина була. А тепер його хочуть очорнити, кажуть, що в бійці всі хлопці були п’яні. Подумаєш, один з Луциків загинув, але ж їх там аж п’ятнадцять… Хіба для цього нас мати родила, щоб хтось забирав життя… Я досі не можу спокійно спати… Тому й звернулася до вас.”
...25 листопада у селі Волиця було весілля. Петро Луцик, повернувшись від сестри з Фаринок, де допомагав їй по господарству, вирішив з братом Василем піти подивитися, як там гуляє молодь.
– Як мені згодом розповідав Василь, вони взяли із собою ліхтаря і підсвічували, оскільки на вулиці було темно. Їх зустріли двоє односельчан, які стали дорікати моїм братам, чому вони їм світять в обличчя. Відтак зав’язалася бійка, – розповідає сестра хлопців Людмила. – Однак Петя і Вася все ж дійшли до весілля. З’ясовування стосунків продовжилось і на самому весіллі. Однак люди розігнали юрбу збуджених хлопців. Потім мої брати пішли в бар. Там уже була молодь. Прийшли сюди й Сергій та Олег, які раніше билися з нашими братами за ліхтаря. І знову – з’ясовування стосунків. Перепало й сусідським братам, і нашому Василеві, а Петя взагалі отримав пляшкою по голові і знепритомнів.
Про бійку родині Луциків ніхто не сказав. Вся молодь в барі була, очевидно, напідпитку, тож Петра від крові повитирали, облили холодною водою і… занесли до сусідської хати.
– Але ж чому до сусідської хати, а не додому? Як на це відреагували господарі дому?
– А там немає ані матері, ані батька. Тільки багато дітей, які живуть з вітчимом. Зазвичай, коли збирається молодь у котрійсь з хат, дорослі у їхні справи не втручаються…– пояснює Людмила. – Тим більше, хіба у нас одного під час бійки відливали водою? Всі приходили до тями.
Ніхто під час таких сільських “розборок” ні до сільського медика, ні до правоохоронних органів не звертається. “Чому?” – напрошується питання. Чому нікому не спало на думку, дивлячись на закривавленого хлопця, котрий ні на що не реагував, покликати медика? Думали, що минеться? Петро пролежав у хаті сусідів цілу ніч, до шостої години ранку. А що ж його брат Василь? Він… спокійно спав вдома. Лише зранку (була це неділя) до Луциків прибігли хлопці і сказали, що їхньому братові Петру дуже погано.
– Коли я прийшла до сусідів, то дуже злякалася, – не може стримати сліз Люда. – Петя лежав на ліжку непритомний, не рухав ні ногами, ні руками. У нього був жар, обличчя в крові. Згодом почалося якесь легеневе хрипіння, а з рота стала йти піна. Я знайшла машину, насилу туди якось посадили Петра і повезли в лікарню. Дорогою закінчився бензин, тож я бігала по хатах і просила допомоги. Добре, що їхала інша машина, і ми переклали брата в це авто. Так доставили до лікарні у райцентр.
Лікарі викликали спеціалістів з Луцька. Зробили операцію. Однак Петро не опритомнів. У довідці лікарі написали: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку важкого ступеня, гостра правобічна півкулева субдуральна гематома, набряк та набухання головного мозку, кома II та III ступенів.
– Це ж як треба вдарити, щоб стільки наробити в голові, – сказала Валентина. – Я не могла повірити в ту біду. Кожного дня їздила в реанімацію, хоч вдома малесенька дитинка. Так мені шкода братика було. Він був спокійним, бувало, сяде під грубкою, як кіт, і гріється. Кажуть, що Петро був п’яний. Брехня, він непитущий був, хіба що пива міг випити. У Київ на заробітки їздив, там квіти доглядав в оранжереях, то ще й зараз друзі звідти телефонують, хочуть на могилу приїхати (до поганого б не їхали…) А як, бідний, намучився за 21 день, що пролежав у комі. З голови постійно текло. Ми так хотіли, щоб він жив, що й в обласне управління охорони здоров’я зверталися. Приїхав обласний нейрохірург Степан Бобрик і сказав, що будь-хто має шанс на життя. Ми так повірили, що ліки аж у Польщі діставали, бо в Україні немає. Гроші хто скільки міг, стільки і давав. Бувало, приїду, а в тумбочці у Петра якісь гривні лежать (односельчани відвідували, то й залишали). Приїду, говорю до Петі, а він ніби чує мене. Покладу свою руку в його – стисне. А до тями не приходив. Раз не поїхала, то цілий день стояв в мене перед очима, ніби питаючи: чого ти мене так не любиш і не приїжджаєш?..
Сестри до останнього надіялися на одужання брата. Їм здавалося, що Петро реагує і водить очима. Коли йому щось розповідали, він на обличчі змінювався, хвилювався.
«Приїдь на 22-й день…»
– Як почали колоти ті дорогі ліки, йому стало ніби легше. Після цього його мали забрати в лікарню у Луцьк, – каже Валя. – Та не судилося…. Ще на 21-й день його перебування в комі мені приснився сон, що Петро мене просить: “Приїдь на 22-й день…” Я прокинулася і кажу рідним: “Мабуть, Петро сьогодні прийде до тями…” Але то був останній його день. Ноги у Петра спухли, і на них зробилися пролежні, з голови витікала якась ропа – ми передчували біду. Брат незабаром помер, так і не опритомнівши…
Хоронили молодого, здорового 23-річного хлопця 19 грудня – на свято Миколая. Він хотів створити власну сім’ю, збудувати оселю, зустрічався з гарною дівчиною і, як кажуть рідні, на Щедрівку мав йти на заручини. Не судилося… На похороні було все село. Прийшли однокласники, класний керівник, молодь з інших сіл. Несли Петра у труні на руках до самого кладовища. Відтоді минуло два місяці, але родина й досі не може змиритися з втратою, адже у могилу ні за що, ні про що пішов молодий хлопець, який любив життя…
– Знаєте, все одно, що півруки відтяли, – кажуть сестри. – А батько так побивається. Навіть смерть матері п’ять років тому якось легше пережив…
«П’ють горілку, настояну на… колготах і димедролі»
Тепер родина хоче тільки одного: справедливого покарання винних. Що ж чекає тих, хто підозрюється у цих злочинах? Слідчий Камінь-Каширського райвідділу міліції, капітан Василь Степанович Кошелюк так прокоментував ситуацію:
– У листопаді з центральної районної лікарні надійшло повідомлення, що у стані коми доставлений житель Волиці Петро Луцик. Я тоді якраз чергував, тому й виїхав на місце події. Дійсно, Петро Луцик отримав тілесні ушкодження не зі своєї вини, тобто були всі ознаки злочину. Тому була порушена кримінальна справа за статтею 121 ч.2 (тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні зумисне) стосовно двох осіб, жителів цього ж села. Але у подальшому досудовому слідстві, підозра впала тільки на одного юнака. Проти іншого порушена також кримінальна справа, тільки за статтею 296 ч.2 (хуліганство, вчинене групою осіб). Ці дві справи об’єднані.
– Яка може бути відповідальність за цими обома статтями?
– За статтею 121 винний може бути позбавлений волі строком від 7 до 10 років. Стосовно статті 296, то тут таке покарання: до 4 років позбавлення волі або обмеження її до 5 років. Зараз, оскільки в одного з підозрюваних є захисник і ним заявлені деякі клопотання, термін досудового слідства продовжений. Винні будуть покарані згідно з вироком суду.
– А родичі загиблого хлопця можуть найняти адвоката?
– Так. Крім того, всі витрати вони можуть компенсувати за рахунок обвинувачених при заявленні цивільного позову.
– Чи визнали підозрювані свою вину?
– Один з підозрюваних визнає вину частково, інший – повністю. Обоє підозрюваних осудні, дієздатні.
– Чи бувають подібні випадки?
– З людьми щось діється… Зі своєї практики скажу, що такі випадки досить часті. В основному люди отримують тілесні ушкодження на грунті пияцтва. Адже й підозрювані у цій справі також були напідпитку. І це не перша така ситуація за мою слідчу практику. Ще мене дивують люди, які не те що в свідки не хочуть йти, а навіть в поняті. Вони діють за принципом: якщо це мене не стосується, значить, не варто й пальцем поворухнути. На селі сьогодні процвітає безробіття, молодь проводить дозвілля за чаркою. А де горілка – там і проблеми.
А про те, що в цих селах п’ють, нам казали перехожі. Багато родин на продажу самогонки виживає, дехто вже перейшов на спирт: купив, розвів, продав. Щоб самогон був міцний, казали жінки, у нього дехто додає димедрол і навіть настоює… на жіночих колготках. Якщо людина вип’є такої горілки, стає, як чумна. Що пили хлопці, які вчинили бійку, невідомо. Але якби менше пиячили, то таких “розборок”, впевнена, не було б. Бо б’ють ні за що… А ціна за це надто висока. Не стало молодої здорової людини, якій би жити і жити… Могила Петра поряд з могилою його мами. Жінки у чорних хустках топчуть сюди стежку і поливають ще не вицвілі вінки сльозами. Безглузда смерть…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
