Склоїд з 25-літнім стажем
Микола Царук
«Смак першого кухля – смак крові»
– Таке захоплення виникло зовсім випадково, – зізнається Микола Царук. – Якось після змагань у Луцьку один спортсмен похвалився нам, що вміє їсти скло, й показав, як це робить. Відверто кажучи, мене то зачепило: хтось вміє, чому я не зможу? Взяв і сам спробував. Це було 25 літ тому. Як сьогодні пам’ятаю смак першого кухля – смак... крові. Потім я довго розробляв техніку поїдання скла, й згодом не мав ні подряпинки!
Микола Іванович стукає до колег у сусідній кабінет, щоб попросити склянку. Крізь прочинені двері чую: “Знову з’їси? Нема!” Дівчата посміялися, але фужер таки не дали.
– Пошкодували? – запитую у склоїда.
– Ні, вже давно усе скло, яке було в адміністрації, поїв, тепер по кабінетах залишився переважно глиняний та фарфоровий посуд.
Правда, у фінвідділі таки видали Царуку склянку – мало не під розписку. Він радо показує свій “трофей” та береться за справу, демонструючи своє вміння.
О, це видовище не для слабодухих. Специфічний звук хрускоту скла на зубах ще довго мені шкріб нерви. А нашому герою – анічогісінько. Він так дрібненько прожував фужер, що на долоні залишився буквально пісок.
– Раніше я завжди ковтав скло, але нещодавно пообіцяв дружині, що більше не буду, – зізнається спортсмен. – Якось я в гостях випив склянку томатного соку й автоматично став жувати фужера. Одна дама від побаченого втратила свідомість. От моя Світлана й поставила мені ультиматум: якщо ще раз таке зроблю, більше зі мною нікуди не піде. А я свою дружину дуже поважаю, ціную, тому слова дотримую. А ще моя мама категорично проти цього захоплення. Коли про мене вперше написали в газеті, а вона тоді лежала в лікарні, сусіди по палаті запитали: “Микола Іванович Царук не ваш син?” “Ні”, – відповіла, бо засоромилася.
Шибки, різноманітні склянки, пивні бокали... Якого скла тільки не пробував на зуб! Каже, лампочки й банки – то для піонерів, йому “працювати” з таким матеріалом нецікаво. Як і з імпортним склом, бо воно має домішки. З продукції вітчизняного виробництва найважче кусати склянки з позолоченою каймою, бо там по-особливому лягають волокна. У майстерності поїдання скла Микола Іванович – профі. Розповідає, що специфіка кусання шибок відрізняється від техніки поїдання фужерів теж через волокна. Найулюбленіший його трюк – кусання пивних бокалів: з’їдає їх буквально до дна. Коли склянку уплітає за хвилин п’ять, то на бокал витрачає 7-8 хвилин.
Навчив їсти скло... депутата
Інше хобі Миколи Царука – може зубами підійняти будь-який стіл: сосновий, дубовий, металевий. І втримує його кілька хвилин. Хоча особливих рекордів у цьому не ставив.
– До стоматолога часто звертаєтеся? – цікавлюся у склоїда.
– Майже ніколи. Пам’ятаю, лише раз мені заболів один зуб. Стоматолог порадив лікувати, а я попросив його вирвати, щоб позбутися болю раз і назавжди. Правда, якось на святкування дня селища зі мною трапився інцидент. Я посадив на стіл дівчинку років 10-ти і, заклавши руки за голову, підняв його зубами. Дівчинка раптом почала зіскакувати. Тоді щелепа боліла більше тижня!
– Мабуть, за 25 літ пережували вагон склотари?
– Багатенько... Правда, дорогих чарок не псував, шкода. Знаєте, тепер не раз йду в гості, а мені господарі жартома спочатку пропонують одноразову пластикову склянку. Потім, звісно, несуть справжній келих.
Цікаво, що має Царук і своїх учнів-склоїдів.
– Найперше вчу готуватися до цього психологічно, в думках долати поставлений бар’єр. Бо мати силу – це одне, розум – інше, а все це треба разом направити в одне русло.
Серед учнів Миколи Івановича – Олександр Борецький, нині приватний підприємець та депутат селищної ради, а в минулому теж висококласний спортсмен (призер України з гирьового спорту, має розряди з футболу, волейболу, шашок, виховав чемпіонку України та двох срібних призерів).
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
