Знайшли хороших сусідів – і втратили дитину
Підпис відсутній
***
Володимир з Орисею (імена усіх героїв змінені) за свої вісімнадцять років спільного життя, як-то кажуть, нажили усього. Шістнадцятирічна донька Леся виросла красунею, хоч на конкурси відправляй. З навчанням у неї проблем не було. Одинадцятирічний Михайлик – весь у батька, тягнувся більше до техніки, і вже у шостому класі впевнено заявив, що він буде вчитися тільки у «політтехніці». Квартиру мали гарну, простору, майже у центрі міста, а в одному з районів на окраїні міста зводили шикарний будинок. З бізнесом у Володі справи ладилися. Отож, сім’я не бідувала. Здавалося б, звідки чекати біди? А виявилося, що вона чатувала поруч.
...Два роки тому восени у їхньому будинку поверхом нижче поселилася молода пара, у якої підростав чотирирічний Ромчик. Славік, батько хлопчика, чи не найперше познайомився тут з Володею – радився стосовно ремонту квартири, коли виникали проблеми з машиною, теж з ним консультувався (Володин бізнес пов’язаний з ремонтом й обслуговуванням автомобілів). Пізніше Славік познайомив з цією сім’єю й свою дружину Валю. Трохи обжившись, вони запросили нових знайомих до себе на гостину. Ті, зрозуміло, теж не забарилися із запросинами, й згодом Славік з Валею уже гостювали в сусідів. Отак і розпочалося між ними спілкування. Маленький Ромчик для усієї Володиної родини став потіхою, а особливо небайдужою до нього була Леся. Валя навіть інколи при потребі залишала його з нею, і та залюбки гралася з дитиною.
Не дивно, що влітку вже усі разом виїжджали на природу. Саме на відпочинку біля озера Володя якось помітив, що сусід мало не пожирав його Лесю своїм поглядом, але уваги на цьому не загострив. Чому дивуватися? У нього донька така красуня, що не тільки парубки, а й чоловіки на неї задивляються. Він це не раз бачив, гордо шпаціруючи з нею містом. Вже й сам почав придивлятися до знайомих молодих хлопців – хотілося добрати для Лесі гарного жениха. Бо хіба ж можна віддати таку викохану дитину будь-кому? Леся – то батькова улюблениця, це знали усі. Правда, сусід Славік ніколи й словом не обмовився про Лесину вроду, ніби він її не помічав. Сам він теж був з видних чоловіків: Бог не обділив ні вродою, ні зростом. Та й сім’янином вважався хорошим.
***
Закінчивши у квартирі ремонт, Валя знову заговорила з чоловіком про роботу, і він жодним словом їй не заперечив. Жінку це навіть здивувало – раніше й слухати не хотів, коли вона заводила про це мову. Отож, коли Ромчику сповістили цю новину, то він не міг дочекатися того дня, розповідаючи усім, як він ходитиме до діток. І невдовзі після того, як Рому відвели у садок, якось після обіду Славік зайшов до Орисі й запитав, чи не могла б Леся посидіти трішки з дитиною, бо Валя не може прийти з роботи, а йому терміново потрібно їхати у справах.
– Та чому ж, посидить, – відповіла жінка.
Орися погукала доньку, знаючи проблему із Ромчиком: хоч він і рвався у садочок, та коли туди відвели, ледве до обіду висиджував. Його ніяк в обід не могли вкласти у ліжко. Виховательки пояснили, що потрібен час, хлопчина звикне. Валі доводилося відпрошуватися з роботи й раніше його звідти забирати. А коли у неї виникали проблеми, просили Лесю поси-діти з Ромою у них вдома, щоб не заважав Михайлику готувати уроки. А згодом Леся навіть запропонувала, що може малого й сама забирати із садочка, якщо це потрібно. До неї час-тіше телефонував Славік і просив забігти по Ромчика.
Десь через місяць Орися поцікавилася у Валі, як там справи у Ромчика в садочку, чи дитина вже звикла до нового колективу й режиму?
– Звикає, вже звільнимо вашу Лесю від нашого босяка, – почула від сусідки. – Зайдіть-но до нас завтра увечері – п’ять років, як весілля зі Славком відгуляли. І Леся щоб обов’язково була. Не знаю, чим ми їй віддячимо.
Але наступного дня, як Орися з Володею не вмовляли Лесю піти з ними до сусідів, та вперлася, що не піде – і все.
– Мені треба реферат готувати.
– Та ти його в Інтернеті завжди шукала. Півгодинки посидиш і підеш за свій комп’ютер, – здивувався батько.
– Не все там знайдеш.
Батьки, зайшовши до сусідів, вибачилися за Лесю, мовляв, вона трохи завантажена навчанням.
– Славко, піди забери її на годинку. Я ж пиріжків з маком, які Леся любить, напекла.
– Ти ж почула, що вона зайнята, – ніби відрубав чоловік, і заходився запрошувати Володю з Орисею за стіл, перевівши мову на іншу тему.
Після вечірки, на яку були запрошені ще й куми, Орися захоплено розповідала Лесі, що сусіди така хороша пара.
– Славік так вже біля Валі ходить, так її любить. От би нам такого зятя! Правда, Володю?
– А я хіба у тебе гірший? – пожартував чоловік, ладнаючись до спальні. – І ми не п’ять літ прожили, а скоро аж двадцять буде.
– Та хіба я про нас, я про Лесю все більше думаю, – кинула йому навздогін. – Де тепер на файного хлопця натрапити?
Як не дивно, але балакуха Леся не зронила на це й слова, лише коли мама виходила з її кімнати, ніби між іншим запитала:
– А що Славік Валі подарував?
– Ой, такий шикарний букет троянд і золотого ланцюжка на шию. Ще пожартував: щоб назавжди прив’язати її до себе.
Леся на це нічого не відповіла, ще більше втупившись у комп’ютер.
***
Десь днів через чотири після цієї ве-чірки Славік зателефонував до Лесі і попросив, щоб вона трошки раніше забрала Рому.
– Та ж він уже звик, не плаче, грається, нащо його забирати, – здивувалася Орися, коли Леся сказала, що йде по дитину.
А десь через півтори години Володя зайшов додому і ще з коридору погукав:
– Лесю, швиденько збирайся, домовився з Катериною Павлівною про зустріч. До неї запізнюватися не можна (йшлося про відому професорку з університету, на яку через знайомих ще місяць тому виходили, аби вона Лесю готувала до вступних екзаменів).
– Та вона пішла по Ромку, щось Славко попросив, – відповіла Орися.
– Давай-но, Михайлику, біжи й клич їх сюди, хай мама побавиться з малим.
Михайлика довго просити не треба – батька він слухався завжди. І він вмить побіг до сусідів, але повернувшись, сказав, що ніхто не відчиняє двері.
– А де ж це вона поділася? Невже десь пішла з ним гуляти? – здивувалася Орися. – Дзвони на мобілку.
Володя зателефонував, але Леся не відпо-відала. Він швиденько збіг і давай гамселити об двері, відчуваючи щось недобре. До дверей підбіг Ромчик. Коли Володя запитав про Лесю, дитина відповіла, що покличе. І було чути, як Рома гукає: «Лесю, Лесю!» А потім знову підбіг до дверей і сказав, що він грається на комп’ютері, а Лесі немає. Володя попросив Ромчика відчинити йому, розказуючи, як це зробити. І згодом двері таки відімкнулися. Володя кинувся в квартиру. Нікого ніде не було. Він – у ванну. Двері мало не вирвав – і вжахнувся. Прикриваючись рушником, Славко стояв, наче перед розп’яттям, а Леся відвернулася до душової кабіни.
Він схопив напівголого сусіда, і як той залишився живий, усі й досі дивуються, а донька тим часом вишмигнула з ванни. Ромчик заверещав навздогін на всю квартиру. І десь за мить на вулиці почувся страшний удар й пронизливий звук гальмуючих коліс. Орися аж здригнулася, пораючись на кухні. Коли кинулася до вікна, то відразу й обімліла – розпластана, в калюжі крові посеред вулиці лежала її Леся...
***
Валя підходила до будинку, дивуючись, що у них біля під’їзду зібрався величезний натовп, «швидка», міліція… Всередині похололо, а коли побачила розпластану на бруківці Лесю, то наче вмить прозріла. Й відразу зрозуміла, що сталося. Бо вже давно помічала дивні зміни у поведінці чоловіка. Ось що воно було. Від лементу Орисі вона вся стерпла, не могла заговорити чи рушити з місця.
Коли міліція виводила Славіка з під’їзду, і вони зустрілися поглядами, Валя лише спромоглася видавити із себе, зриваючи ланцюжок з шиї:
– Краще б ти на мене був зашморг повісив...
А невдовзі вона з Ромкою виїхала з міста.
Ольга ОКСАМИТ
| Comments: |
