«Бункер Сталіна» в Коростені
Такий вигляд мають кімнати у цьому підземеллі
Скеля товщиною 40 метрів послужила надійним схроном
– «Скеля» – унікальний об’єкт на усьому пострадянському просторі, – починає свою розповідь підполковник Олег Башаков, начальник управління з надзвичайних ситуацій Коростенської міської ради, який супроводжує нас оцим так званим «бункером Сталіна». – Він єдиний відновлений та діючий.
Ця споруда справді унікальна, адже розміщена у скелі над річкою Уж (краєвид тут надзвичайно мальовничий – враження, що потрапив у передгір’я Карпат), де за легендами була купальня княгині Ольги. Не дивно, що її вдавалося так довго тримати засекреченою. А тим паче, якщо протягом десятиліть сюди забороняли наближатися і, як розповідають старожили, навіть гуляти у місцевому народному парку.
Побудований цей об’єкт на історичному місці. Ще Нестор-літописець залишив згадку, що у цих скелях древляни ховалися від ворогів зі своїм майном і худобою, а ще тоді, коли розгнівана княгиня Ольга палила Іскоростень, аби помститись жителям за смерть чоловіка князя Ігоря. За переказами, з каменя, що на іншому боці річки, колись людей скидали головою вниз у річку – таким було покарання для тих, хто не дотримувався тогочасних законів.
Коростенський укріпрайон, п’ятий за рахунком, – найпотужніший з усіх п’ятнадцяти, що були в Радянському Союзі, розпочали будувати ще 1928 року. Він проходив лінією старого кордону, так званим «Закерзонням». У цьому укріпрайоні налічувалося 450 дотів, дзотів, артилерійських дзотів, з них чотирнадцять – двоповерхових. Будівництво «Скелі», а точніше командного пункту Коростенського укріпрайону, розпочалося 1935 року, а 1937-го вже було завершене. Ні для кого тепер не секрет, що Сталін готувався до війни, але Гітлер його перехитрив і зробив це перший. Правда, військовиків у самому Коростені до війни не було, тут лише розташувався 55-й полк НКВС і штаб укріпрайону. А керував будівництвом «бункера», як і усіх союзних фортифікаційних об’єктів, генерал Карбишев.
Насамперед треба зауважити, що цей об’єкт був захищений п’ятирівневими, добре замаскованими металічними сітками. «Бункер» витримає будь-який ядерний удар: півтора метра бетону, 18 метрів самої скелі й до 20 метрів пісково-глиняного насипу – такий потужний «схрон» віднайшли військові інженери. Тобто над ним у найвищій точці – 40 метрів граніту й насипу! Ще навіть не переступивши поріг товстезних кованих дверей, «Скеля» вже вражає своєю потужністю. За ними починаєш розуміти, наскільки совєти були «продвинуті» у військовій галузі, не шкодуючи на це грошей. Зрештою, ще більше усвідомлюєш, що підмурівком тої держави були каральні органи, а вся розбудова підпорядковувалася воєнній промисловості. За даними німецьких архівів (добитися якихось документів у Москві поки що не вдається), цей «командний пункт» складається з трьох поверхів. Поки що розвіданий і вже трохи облаштований другий. Що на першому і третьому – таємниця. Нібито верхній коридор має довжину до 200 метрів, а нижній знаходиться на глибині 70 метрів – це під товщею граніту і дном річки. Другий, нині «обжитий» поверх, – це коридор довжиною 146 метрів із бічними кімнатами (їх тут 28). Усі металоконструкції – з легувальної сталі, яка використовувалася для виробництва танків. Вихлопні гази виходили з дизель-генератора у труби, які стирчать зі скелі знадвору. Система зливу змонтована так, що жодні повені та бурі цьому об’єкту не загрожують. Куди виходить каналізація – невідомо. Водопостачання – з джерела, яке є у самій скелі, а вода тут настільки чиста, що з нею не зрівняється жодна інша в усьому Коростенському районі. Правда, в окремій кімнаті стоять величезні посрібнені ємкості-баки, де зберігали запаси води. Два дизелі забезпечували «бункер» електроенергією. Температура повітря тут завжди 14-16 градусів.
У кімнаті, де знаходиться вузол зв’язку, як і в інших – різні музейні експонати. Але відомо, коли цей об’єкт приймали, то єдиним недоліком було те, що не зі всіма дзотами (450!) був зв’язок. А от із Києвом та Москвою звідси могли говорити.
Запасом продуктів «бункер» забезпечували на місяць. Всього тут можна було розмістити десь дві тисячі людей. Зрозуміло, що цей «схрон» призначався не для простих смертних.
Косигін заборонив робити у скелі овочесховище
Не дивно, що така потужна лінія оборони затримала німців на підході до Києва. Сюдою не могли прорватися майже півтора місяця. А коли прорвали коростенську лінію оборони, то до столиці дісталися за 5 днів. Кажуть, що загін під командуванням майора Бєлозєрова, який обороняв командний пункт, вийшов звідси аж у районі військового шпиталю (за 4 кілометри від «бункера» на іншому березі річки Уж). Там, прийнявши останній бій, всі й загинули.
Для відтворення кабінету Сталіна зараз готують відповідні меблі. З нього є окремий вихід на перший поверх. «Певно, він мав у разі потреби втікати першим, всі решта – за ним,» – посміхаючись, розповідає наш гід Олег Башаков. – Кажуть, старожили брали котушку ниток і намагалися пробратися звідси незвіданими коридорами першого ярусу, проте нитки закінчувалися, а кінця їм не було.
Олег Башаков докладає чимало зусиль, аби військово-історичний комплекс «Скеля» став справжнім і неповторним військовим музеєм в Україні. На його думку, мине небагато років, і не залишиться жодного ветерана тієї страшної війни. А народ має знати свою історію. Із ним не можна не погодитися. У цих кімнатах вже зібрано чимало цікавих експонатів, є навіть такі, про наявність яких раніше ми й не здогадувалися. Наприклад, розсекречений спеціальний протигаз, протигази для тварин і багато інших раритетних військових амуніцій. Олег Башаков переконаний, що без ініціативи й підтримки їхнього міського голови Володимира Москаленка, який користується повагою й авторитетом серед коростенців, ніхто «Скелю» не відновив би. Місто взяло об’єкт на свій баланс і тепер щороку виділяє частину коштів для реставраційно-ремонтних робіт. Правда, треба додати, що і без ентузіазму Олега Башакова теж не варто було б сподіватися на такий об’єм робіт, який тут вже зроблено. Хоч він родом із Забайкалля, проте, проживши тут вже довгий час, вважає себе коростенцем. «Я вже щирий українець, залишилося ще добре вивчити державну мову», – розповідає так про себе. Військовою історією захоплюється ще з курсантських років. Отож, ця робота, хоч і клопітка, та для нього є цікавим захопленням.
У 60-х роках минулого століття місцеві керівники у цих підземельних приміщеннях хотіли зробити овочесховище. Але тодішній голова Ради Міністрів Косигін не дав дозволу. Навіть в кінці 80-х років, коли у Коростені проходив семінар начальників штабів цивільної оборони, сюди без перепустки, виданої КДБ, пройти було неможливо. Тоді «бункер» мав статус укриття на випадок ядерної війни.
До 1300-річчя Коростеня міський парк, що поруч зі «Скелею», облагородили, і він тепер нагадує «Софіївку» (Уманський дендропарк) в мініатюрі. А на самій «Скелі» місцеві бізнесмени, сім’я Тищенків, спорудили пам’ятник древлянському коростенському князю Малу. На скелі проводяться археологічні розкопки, де вже віднайдено давній вал, і згодом тут має бути ще й музей древлян під відкритим небом. Адже в сиву давнину на ній стояв замок з фортецею, який спалили у 1649 році. Отож, як бачимо, коростенці гідно відтворюють й шанують нашу непросту історію.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Житомирська область
Фото Олега ГАВРИЛИШИНА
| Comments: |
