Від святої води дитя криком кричало

– Давайте вже в неділю охрестимо дитину, покличу батюшку сюди, – казала Тані її мати. І разом з подругою Наталкою стала роздумувати, кого взяти за кумів. Їхню спокійну розмову грізно перервав Тетянин чоловік – вони й не почули, як він увійшов до квартири.– Які хрестини?! Я – нехрещений, і моя мамка тоже. Живу – не бідую. І дитину хрестити не дам! – зі злості він аж налився кров’ю. – Їсти давай, а то соплі розвела! – крикнув до Тані. 
...У Наталки очі були круглими від здивування, коли рік тому Таня сказала, що виходить заміж за Вітьку, який мав за плечима вже два шлюби. На одну з жінок, коли та була вагітна, він навіть піднімав руку. І Таніна мати плакала гіркими сльозами, бо не такого сподівалася зятя від єдиної дочки, яку ростила сама. Та в Тані ніби пелена на очі найшла: “Він добрий”.
Цілу вагітність Таня жила то в чоловіка, то вдома – втікала від його п’яних дебошів. Таке життя витримала ще півроку після народження дитини. А піти від нього вирішила тільки тоді, коли з маленькою дитиною на руках посеред ночі взимку опинилася на вулиці.
В першу ж неділю, коли Таня з дитиною жили вдома, вирішили охрестити дівчинку, якій тоді було вже вісім місяців.
– Зробимо справжні хрестини, з кумами, гостями, – не роздумуючи, вирішила мама, взявши на це кредит – їм ледь вистачало її медсестринської зарплати. – Аби тільки Вітька не взнав, бо осоромить в церкві.
Та сорому в церкві наробив не він. Наталка, яку запросили хресною матір’ю, ледь втримала на руках дитину – вона то вигиналася, то кривилася, то дико верещала. А коли священик кропив святою водою і проказував “Хрещається раба Божа...”, маленьке дитяче личко перекосилося, а очі стали повними страху. Це помітила не тільки Наталка, в якої мурашки пробігли по тілу від кошмару, але й інші гості. “Моторошно ставало від якогось дорослого страшного крику, що видавався з дитячих вуст – наче не мала кричала, а сам диявол”, – казав один родич.
А вже вдома, незважаючи на голосні і веселі розмови гостей, дівчинка, не прокидаючись, спала до самого ранку, що й мама, і Таня, і Наталка бігали по черзі в кімнату подивитися, як дитина. Нахилялися над самим личком, бо майже не було чути дитячого дихання – настільки спокійно спала, личко прояснялося янгольською усмішкою. А Таніна мати не могла натішитися:
– Що то значить Боже Благословення...      
Відтоді дівчинка росла спокійною дитиною. Хресна Наталка допомагала глядіти малу, приносила гостинці. Зате рідний батько, який живе на сусідній вулиці, за два роки до дочки не навідався жодного разу... 

• Нравится
•