Подарувала подрузі… чоловікову дитину

Підпис відсутній

Розсекречений задум

Ні хитрою, ні надто розумною жінку не можна було назвати. В дитинстві її покусав скажений пес. Казали, що це негативно вплинуло на її подальший розвиток. У своєму селі хлопці не звертали на неї ніякогісінької уваги. І Галина, коли їй було уже за двадцять, зрозумівши свою незавидну долю, подалася в місто. Там влаштувалася санітаркою у залізничній лікарні. А чергувати їй часто випадало з медсестрою Наталкою, котра була родом із того ж села, що й Галина. За вродливою Наталкою упадав лікар-терапевт Костянтин. Галина заздрила медсестрі, що в неї такий гарний кавалер: високий, чорнявий, смаглявий, як циган, особливо до лиця йому був білосніжний лікарський халат. А Наталка просто водила хлопця за носа, інколи своїми жартами навіть виводила його із себе.
– Як ти можеш з нього так кепкувати? Він же тебе любить. Якби я була трохи гарнішою, то відбила б його у тебе, – випалила якось Галина.
Наталка тільки усміхнулася. Вона не ображалася на Галину, бо знала її вдачу, характер і невміння таїти в душі те, що відчуває.
– Він тобі подобається? – запитала, усміхаючись. – Можу влаштувати вам побачення.
– Та він і дивитися на мене не захоче, – почервоніла Галина і опустила очі. – Знаєш, Наталю… – вона на мить затнулася, а тоді нахилилася і прошепотіла на вухо: – Мені б тільки дитинку від нього – і більше я нічого не хочу.
Наталка відхилилася від неї і здивовано подивилася на свою односельчанку, наче взагалі бачила її вперше у житті.
– Та-ак, – протяжно мовила вона. – І давно ти таке собі придумала?
– Давно. Я і на роботу в місто пішла, щоб тут порядного хлопця знайти і дитятко від нього народити. Але хто на мене подивиться… Батьки в мене старі, повмирають, а я сама зостануся. Хай би було дитя, – вже спокійніше казала Галина.
– Сама додумалася чи хтось навчив? – допитувалася Наталка.
– У книжці прочитала про одну жінку… – як на сповіді відповіла Галина.
Наталці жаль стало беззахисну, безхитрісну дівчину, котра по-своєму шукала щастя у житті.
– Довіряєш мені? Нікому більше про це не кажи. Я влаштую вам побачення. Але ти вже тоді не лови гав.
– Як же ти це зробиш? – розгублено кліпала рудуватими віями Галина.
– Це вже мій клопіт… – поплескала її по плечах. – Тримайся!

Таємниця однієї ночі

Що означало оте “тримайся”, Галина зрозуміла вже через кілька тижнів. У Наталки був день народження. Вона привезла з дому дві добрі торби випивки та закуски. Знала, що сьогодні вночі чергує Костянтин, а з Галиною вона разом заступає на нічну зміну.
Пізно увечері, коли всі хворі вляглися, Наталка покликала Галину і шепнула:
– Будь готова. Я скажу тобі, коли зайти в он ту палату. Там хворих немає. Переодягнися в мій одяг, тут ось є мої духи і все, що потрібно…
Галина стояла і тремтіла вся, мов від пропасниці:
– Може, не треба, може, іншим разом?
– Заспокойся. Іншого разу може й не бути.
Наталка взяла пакунки з провізією і пішла у вказану палату. Галина бачила, як за кілька хвилин туди подався Костянтин. Їй здавалося, що вона вся горить. А час тягнувся так довго, що навіть подумала: “Та вона вже про мене забула…”
Проте пішла в “сестринську”, скинула халата, одягла все, що наказала подруга, легенько “надушилася” і присіла на кушетку, щоб хоч трішечки заспокоїтися. І тут у дверях постала розчервоніла Наталка:
– Іди… Він чекає мене. Я поо-біцяла, що зараз прийду…
А Галинині ноги не слухалися. Наталка схопила її за руку, шарпонула до себе і злегка підштовхнула до дверей:
– Іди. Світло я вимкнула. Перше ліжко справа…
Галина тихо прочинила двері у палату.
– Наталочко, ти? – почулося з темряви.
– Я, я… – шепотіла Галина, щільно причиняючи двері. І миттю шугнула у ліжко. Він схопив її у свої обійми…
А потім він швидко заснув, так і не дізнавшись про таємницю цієї ночі.

Одним махом вбили два зайці

Галина народила донечку і на честь подруги назвала її Наталкою. А медична сестра Наталка стала хрещеною матір’ю малої Наталі і вийшла заміж за лікаря Костянтина. Він мало не на руках її носив, бо тієї ночі “зрозумів”, що був першим у її житті.
Словом, Наталка, як кажуть, одним пострілом вбила двох зайців. Вона допомогла Галині завагітніти від гарного чоловіка. А Галина покрила її давній гріх: ще в училищі Наталка закохалася і завагітніла. Та той хлопець не захотів з нею одружитися, і вона позбулася дитини. Після одруження Наталка з Костянтином виїхали в Молдавію, звідки він був родом. З Галиною листувалися.
Історія ця могла б мати щасливий кінець, якби не одна біда: у Наталки з Костянтином не було дітей. А мала Наталочка, підростаючи, все частіше запитувала то бабусю, то маму, хто її тато. Дитині сказали, що він помер. Чи то в недобрий час були мовлені ці слова, чи такий уже короткий вік був визначений Костянтинові Богом, та він справді помер у 39 років, ні разу в житті не побачивши своєї доньки. Наталка-старша залишилася зовсім сама в чужій стороні. І вирішила повернутися в рідні краї.
Братів і сестер у неї не було, старі батьки померли. Тому зуст-річала її Галина зі своєю донькою. Як крапелька на крапельку була схожа Наталя-молодша на свого батька. Хрещена мати й раніше, на фотографіях, вловлювала цю схожість. А тепер, побачивши дорослу красуню, народжену Галиною від її чоловіка, аж здригнулася від внутрішнього болю. І позаздрила Галині. Отій самій негарній, нехитрій, часто безпорадній жінці, котра зараз має для кого жити. А вона, Наталка, така гарна і така розумна в молодості, нині залишилася одна-однісінька в цілому світі зі своїми гріхами, за які так і не відважилася попросити прощення у чоловіка, коли він був живий…
Олена ЧАБАН,
Волинська область

• Нравится
•