Судяться директор з прибиральницею
Для чого існують центри зайнятості? Кожен скаже: щоб забезпечувати людей роботою. Служба зайнятості як робочий орган загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття шукає непрацюючим місце для працевлаштування. Отож-бо дико виглядає у цьому плані турійський прецидент: саме дирекція центру зайнятості залишила людину без роботи за п’ять років до пенсії.
Піддалася на обман
У листі до редакції 50-річна турійчанка Галина Бондарук розповіла свою кривду:
“Я працювала в Турійському районному центрі зайнятості з 15 лютого 2002 року. Але мене обманним шляхом у 2003 році вмовили підписати з дирекцією цивільно-правову угоду. Сказали, що посада ця скорочується у штатному розписі. Та коли я буду сплачувати внески до фондів, то матиму всі права як працівник. Договори щороку поновлювалися. Зокрема у 2003, 2004, 2005 і 2006 роках. З моєї зарплати утримувалися, згідно з моєю заявою, внески до фондів. Але протягом цих років я ні разу не була у відпустці, не отримувала жодної компенсації, хоча згідно з Конституцією України кожна людина має право на відпочинок. Причому виконувала я на прохання директора дуже багато роботи, не зазначеної у договорах. Все це робила добросовісно, тому що хотіла працювати. Але коли захворіла і мені видали листок непрацездатності, про що повідомила усно адміністрацію, директор О.О.Швець сказав, що це його не турбує, і 7 квітня 2006 року надіслав повідомлення на мою адресу, що договір зі мною розірвано в односторонньому порядку з боку “замовника”. Але ж за Конституцією кожна людина має право на медичну допомогу. Вважаючи, що тут мої права порушені, я звернулась до суду про поновлення на роботі і виплату компенсації за вимушений прогул. Але суддя сказав, що згідно з договором я не є працівником і прибирання службових приміщень та прилеглої території не є роботою, а лише тимчасовими послугами. І мені в задоволенні позову відмовлено…”
Хоч умри, а на роботу прийди
Звільнили Галину Леонтіївну з дивовижною поспішністю 4 квітня після хірургічного втручання (чистки гулі біля хребта). Вона ще лікувалася – ходила на перев’язки, а її звільнили.
На моє здивування: “Чому не дочекалися, доки людина одужає?”, директор Олександр Олексійович висунув контрагрумент на своє виправдання: “Вона своєчасно не попередила, що йде на лікарняний. Тільки, залишаючи охоронцеві увечері ключі, заявила, що на роботу не вийде, і забрала свій інвентар”. Звісно, кожен чує те, що хоче. Насправді ж Галина Леонтіївна, хоча погано себе почувала, увечері 3 квітня ще прибрала приміщення. Про те, що захворіла і мусить іти до лікаря, сказала в бухгалтерії. От тільки охоронцеві, залишаючи ключі, не стала жалітися на свою біду. А речі забрала ті, які купувала за власні гроші, щоб не загубилися, доки хворітиме.
Зрештою, і наступного дня, 4 квітня, дорогою з лікарні зайшла “порізана” на роботу, щоб ще раз поставити до відома, що хворіє. Усі бачили, усі знали. Лише директор чомусь стверджує, що не знав. Але, як з’ясувалося в районному суді, куди звернулася звільнена, пан Швець просто призабув, що вона в цей день до нього таки заходила.
Чи не вплинув на поспішність рішення директора фактор – чекали перевірки? Бо того ж таки дня надвечір він зателефонував прибиральниці і настійно “попросив”, якщо сама не може вийти на роботу, то щоб когось прислала. Адже не раз, коли під час ремонту було дуже багато роботи, вона брала собі на підмогу сусідку Марію Григорівну або доньку Людмилу. Та цього разу, як на те, сусідки вдома не було, а донька не могла залишити річного малюка. Вперше їй довелося відмовити своєму начальнику. На що Олександр Олексійович зреагував болісно і по гарячих слідах зібрав комісію, яка й зафіксувала в акті, що з 4 по 6 квітня приміщення не прибиралося і “виконавець” Галина Бондарук не виконала взятих за угодою на себе зобов’язань. Тому є підстави, згідно зі статтею 907 Цивільного кодексу України, для розірвання з нею договору в односторонньому порядку.
«Давайте посилатися на закон, а не на емоції»
Так сказав Олександр Олексійович, коли я нагадала йому про милосердя, яке повинен проявляти державний службовець.
Директор, підтриманий на суді юристом обласного центру зайнятості, почувався впевненіше, ніж позивачка – проста прибиральниця, якій нема за що найняти адвоката. Виявляється, операція не є в переліку форс-мажорних обставин. А тільки пожежа, паводок, землетрус та інші природні стихії, війна чи бойові дії, а також обставини, які перебувають поза контролем договірних сторін. Відтак, Олександр Олексійович і чути не захотів про жодне примирення сторін. Його аргумент як відповідача: “лікарі райлікарні пояснюють, що з таким діагнозом як у Галини Леонтівни можна виконувати роботу середньої важкості”, навіть у беземоційного судді Андрія Овсієнка викликали заперечення: “Тільки спеціальна медична комісія, МСЕК, має право визначати, які роботи може виконувати хвора”. Пояснюючи це, пан суддя поставив зустрічне запитання: “Коли людина йде на лікарняний, то її звільняють з роботи?” На жаль, воно лишилося без відповіді.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
| Comments: |
