А третій чоловік – від Бога?
Кажуть, перша дружина від Бога, друга – від людей, третя – від чорта. Чи можна те ж сказати про чоловіка?
– О, ні-ні! – заперечить кожному Наталя Протасова. Вперше доля звела її зі злочинцем, потім вийшла заміж за пияка. Тепер щаслива, що біля неї коханий чоловік Юра, який справді поважає її і любить усіх трьох дітей. Дарма, що молодший від неї на цілих 11 літ.
Мама «виписала» чоловіка з України
Де Челябінськ (Росія), а де селище Колки Маневицького району, що на Волині... Їдучи із сином на канікули до мами в Україну, Наталя не знала, що залишиться тут назавжди. Зібрала сякі-такі речі – й подалася за тисячі кілометрів з дому. А що її тримало?
Пригадала образи, які не раз доводилося терпіти від колишнього чоловіка. Хоч любив її. Мабуть... Та стільки разів просила схаменутися! А хто вона така, щоб її слухати – чула у відповідь? Раз потрапив за грати за крадіжки. Відсидів – знову попався... Вмивалася зранку солоними слізьми й бігла на роботу, поверталася з праці – й засинала на мокрій подушці.
– Отак, ніби й є чоловік, а його нема, – розповідає про свою жіночу долю Наталя. – Довго міркувала над усім й вирішила розлучитися. Синочок Женя вже трохи підріс, думала, буде трохи легше.
Але вижити самій з дитиною в Челябінську було не так просто, тим більше, Радянський Союз якраз розпався – дорожнеча, безгрошів’я. І коли отримала від мами запрошення погостювати в Україні, погодилася – літо, хай дитя фруктів вдосталь наїсться.
Колеса вагона вистукували свою мелодію. Женя поклав голівку Наталі на коліна й міцно заснув. Оце вперше їхала так далеко. На душі було якось неспокійно.
“Мамо, яка ж ти щаслива, – по-доброму заздрила Наталя, з ностальгією позираючи на краєвиди, що пролітали за вікном. – Як ти все змінила у своєму житті! Молодець. Кілька років тому ти з розбитим серцем їхала цією ж дорогою...”
Мама Наталі подалася в Україну... за листом. Вона теж молодою розлучилася зі своїм чоловіком. Довго була сама, а потім, коли обидві доні виросли й заміж повиходили, вирішила написати у “Клуб знайомств”. Жінка є жінка. У відповідь прийшло багато листів, заадресованих з різних куточків Союзу. Але чомусь не віяло від них тим теплом, якого чекала. А лист від Володі з України здався якимсь особливим, щирим. Та і його відклала у шафу, бо ж відстань далека яка!
– Пам’ятаю, мама тоді все ж наважилася на побачення з одним чоловіком, – пригадує Наталя. – Поговорили. Але він мамі дуже не сподобався. Вона провела його на перон – назад на поїзд, а сама прийшла додому, відкрила шафку, дістала лист від Володі й знову перечитала. Зовсім скоро він зустрічав її в Києві, і вже разом вони поїхали на Волинь, у його рідне село. Звідти мама так і не повернулася. Володя – старий холостяк – виявився дуже хорошим чоловіком! Вона так і написала: “Зовнішність приємна, не п’є, не курить, не матюкається, хазяйновитий!” А що ще треба?
Була «бидлом», а стала «сонечком»
“Яка ж ваша Волинь красива!” Наталя не втомлюється повторювати цю фразу знову і знову. Хоч і в Україні спробувала гіркоти. Чужі люди, чужа мова. Але їхати назад у Челябінськ не захотіла. Тут познайомилася з хлопцем, теж Володею. І закрутився у них бурхливий роман.
Мама добре знала того парубка. І просила, і лаяла Наталю, щоб не зустрічалася з ним, бо “ладу не буде”. Та хто ж матір слухає, коли серце тріпоче? Вийшла заміж, народила ще одного сина. Але життя й справді не було.
Матюки, п’яні дебоші, синці, сльози...
“Господи, невже знову маю мордуватися?” – запитувала крізь сльози, а відповідь знала наперед – бачила ж, за кого йшла. Та тут хата своя і городу багато, хазяйство велике. Спокуса бути господинею у власному куточку, хай навіть у п’яних сварках та бійках, тримала її до останнього! Попри постійну лайку та приниження (“у Володі я була як не “бидлом”, то “тварюкою”). Аж поки у серце не увірвався він – Юрко.
Пристрасть розгорілася несподівано, “позапланово”, раптово. Він же був зовсім хлопчина, мав усього 21 рік – юнак, дитина. А вона ж доросла жінка, розміняла третій десяток й виховувала двійко синів! Соромилася своїх почуттів. А він своїх – ні.
– Наші паї були поруч, – щемливий спомин навіяв Наталі сльозу. – Там ми і познайомилися, на полі. Бачив, що я весь час сама порпаюся. От і став цікавитися, чим мені допомогти. То води привезе, то ковбаски в магазині смачненької купить. Сядемо, перекусимо – й знову кожен до своєї роботи.
Тривав такий роман не один місяць – рік ховалися від чужиш очей. Юрі боляче було дивитися на Наталю: вона, як пташина – то до дітей летіла, то до хазяйства, то до нього. Побуде хвильку – знову біжить додому, щоб, бува, хто не доніс чоловікові. Терпець увірвався, і Юра сам пішов до Володі.
Господи, що в ту мить творилося в Наталиному серці! Сиділа в кімнаті, як на голках, плакала. Дослухалася до кожного слова, яке долинало з-за дверей:
– Я люблю Наташу і в тебе її заберу!
– Ах, ти, с... Довго думав? Вона тобі з двома дітьми треба?
– Потрібна! Мені діти – не перешкода...
***
Вже майже чотири роки Наталя і Юра живуть разом. Бідненько, але душа в душу! Зізнаються, що Юрина мама довго не могла змиритися, що син обрав собі жінку з двома дітьми. В селі наслухалися багато прокльонів. От і вибралися у Колки. Старший син Женя навчається в селищі в училищі, менший, Владислав, уже першокласник.
– Вони ж слухають Юру краще, ніж мене, – нарікає Наталя.
– Мам, він же мужик, – сказав, наче відрубав, Євген. Він лише на кілька років молодший за вітчима.
А нещодавно клопотів у цій сім’ї додалося – на світ з’явилася маленька Настуня.
– Просив у Наталі: “Вже два сини у нас є, треба ще дівчинку, – гордиться молодий господар, підіймаючи на руки маленьку красуню.
– Кажу, давай, народимо, – доповнює його Наталя. – Так нашу Настю й запланували. Тепер свекруха просить, щоб ми повернулися назад, до неї у село. Думаємо...
Привітна, добра, лагідна, чуйна, житейська... Юра Колбасюк інакше про свою кохану не каже. Ні разу не почула, щоб називав її по імені – тільки “сонечко”.
Наталя теж щедра на компліменти:
– Хлопець він не зіпсований, дуже старається для сім’ї. Треба таких чоловіків забирати. Там, в селі, його колишні дівчата точно лікті собі кусають, що кацапка такого парубка у них з-під носа поцупила.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
