Йосафата й після смерті творить дива
Біля невеличкої могилки на занедбаному кладовищі у Червонограді днями було справжнє паломництво. Тут вшановували день пам’яті львів’янки Михайлини Гордашевської. І хоч ця жінка померла майже 90 літ тому, добра згадка про неї досі жива: Йосафата (Михайлина прийняла це монаше ім’я) й після смерті дбає про тих, хто просить у неї помочі.
Блаженна сестра Йосафата-Михайлина Гордашевська – співзасновниця першого активного апостольського Згромадження Української Греко-Католицької Церкви візантійської традиції. Народилася у Львові в сім’ї реставратора. З дитинства була побожною дівчиною, і коли подорослішала, вирішила стати черницею. Наприкінці ХІХ століття вона прийняла монаше ім’я Йосафата та заснувала першу жіночу спільноту своєї церкви, яка була покликана до апостольської праці серед людей. Черниці опікувалися недужими, засновували дитячі садочки, дбали про охайність сільських храмів, шили церковні ризи. Проте від заздрісників Михайлина зазнала багато страждань – через непорозуміння, наклепи, гордість інших. А померла від важкої недуги – туберкульозу кісток, коли їй було 49 років.
– Як часто буває, лікували одне, а виявилося – хворіла зовсім на інше, – розповідає сестра Тереза Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. – Те, що лікар приписував, забирало багато сили й енергії. Терпіла... А ще додалася людська заздрість, жіноча інтрига – сестри самі не розуміли, хто був між ними. Свою кончину Йосафата передбачила наперед. Вона була щаслива, що помре на Благовіщення.
Так, 7 квітня 1919 року її не стало. “Що маю просити в Ісуса для тебе, коли я Його стріну?” – перед смертю запитала в однієї із сестер, яка її доглядала під час недуги.
Поступово Згромадження поширювалося. Про життєвий подвиг Йосафати сестри розповідали людям, разом молилися до неї у своїх потребах. І почали ставатися дива.
– Фактів дивовижного зцілення є чимало, – розповідає отець Мартин Хабурський чину Святого Василія Великого, ігумен монастиря святого Юрія у Червонограді. – Один хлопець важко захворів, батьки були у відчаї. Якось у їхній дім прийшли черниці й розповіли про Михайлину Гордашевську. Всі стали молитися за одужання того хлопця, просити Йосафату, щоб Бог через її заступництво вислухав прохання цих людей. І сталося зцілення. Згодом саме цей випадок розглядала спеціальна комісія лікарів і дійшла висновку, що дійсно трапилося диво, бо хвороба не могла бути вилікувана. Значить, є присутність Божої ласки.
А ще зібрано чимало доказів біолокації Йосафати – вона могла одночасно знаходитися у різних місцях. Під час візиту в Україну у 2001 році Папа Іван Павло ІІ проголосив її блаженною. Нині йде процес канонізації, готуються документи, які фіксують інші дива, що сталися за посередництвом Гордашевської.
Сьогодні мощі блаженної Йосафати знаходяться у головному Домі Сестер Служебниць у Римі. Проте у Червонограді могилку Михайлини не забувають. Люди приносять сюди квіти, ставлять свічки й звертаються до неї зі своїми житейськими проблемами та бажаннями. Часто моляться за щасливу дорогу, бо вона допомагає подорожуючим. Не раз просять і певних матеріальних благ. Запевняють, не відмовляє.
Про Йосафату сьогодні знають навіть ескімоси, бо слава про чудесні випадки зцілень за посередництва цієї блаженної долетіла у різні куточки світу. У рідному Львові є пам’ятна дошка на будинку, де проживала Йосафата-Михайлина, на вулиці Личаківській, 67.
Прикрий єдиний факт – у Червонограді над могилкою Йосафати збиткується звиродніла молодь. За останні роки сатанисти двічі руйнували пам’ятник, збивали хрест. Й сьогодні можна побачити, як люди змушені складати долоні у молитві й стояти навколішках за воротами(!) цвинтаря, боячись нелюдів, що “святкують” чергове “пришестя” дурості.
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
| Comments: |
